Приходжу до вас із цікавим фактом: якби не близнюки, можливо, ми б із вами зараз не мали одного з найкультовіших фільмів жахів
Як і будь-яка поважна людина, яка певний період активно цікавилася жахами, я подивилася The Thing Джона Карпентера тільки зараз. І для мене те, що ця стрічка базується на історії Джона В. Кемпбелла, стало цікавим відкриттям. Хто раптом не в курсі, The Thing — це науково-фантастичний горор, пронизаний параноєю та страхом перед незвіданим, у якому група дослідників стикається з таємничою істотою, здатною імітувати живі організми. Фільм було знято в 1982 році за новелою Кемпбелла Who Goes There? У творчості Кемпбелла тема наслідування земного космічними організмами виринала й до цієї історії. У своєму оповіданні The Brain-Stealers of Mars він описує пригоди двох космічних мандрівників Рода й Блейка, які під час своїх пригод зустрічаються з тушолами — істотами, здатними перетворюватися на різноманітних тварин і рослин, а також читати думки інших й обертатися на те, про що вони думають. Зрештою Кемпбелл написав ще кілька історій про Рода й Блейка, а також неодноразово згадував у своїх творах про тушол.
Якось Джону спало на думку написати історію про істот, подібних до тушол, але яка б розгорталася не в космосі, а на Землі. Він запропонував цю ідею Джеку Бірну, редактору журналу Agrosy, і взявся за написання оповідання Frozen Hell. Бірну історія не сподобалась, тож Кемпбелл її переписав, створивши остаточну версію під назвою Who Goes There? Різниця між цими двома версіями полягає в тому, що фінальна стала коротше за Frozen Hell на три розділи. Так остаточний варіант твору й побачив світ у серпні 1938 року в журналі Astounding. Кемпбелл видав її під псевдонімом Дон А. Стюарт, який він створив на основі імені своєї дружини, яку звали Дона Стюарт. Кемпбелл писав під псевдонімом, тому що, регулярно видаючись, стиль деяких його історій почав відрізнятися від його власного й, аби не розчаровувати своїх палких прихильників, якісь із його творів видавались отак. Про «Дона» зрештою казали, що він навіть «затьмарив Кемпбелла».
І фільм, і оповідання пронизані атмосферою жаскої параної незнання, хто знаходиться перед тобою, — цікавий факт, але у подібному настрої зростав і сам Кемпбелл. Кемпбелл народився у холодній та авторитарній родині. Батько майстерно маскував свої емоції, а матір була легковажною та непостійною: її настрій змінювався щосекунди, а прояви тепла до сина були настільки швидкоплинними, що Джон реагував на них із обережністю. Ситуацію погіршувало те, що в матері була сестра-близнючка, яка терпіти не могла Кемпбелла. Він вважав, що в його матері та її сестри була ворожнеча через те, що перша змогла раніше вийти заміж, тож вона користувалася Джоном як трофеєм, який це підтверджував. Він був упевнений, що тітка його ненавиділа, адже вона поводилася з ним надзвичайно вороже. Уявімо ситуацію, коли Джон влітає у будинок, аби поділитися чимось зі своєю «матір’ю», але отримує різку відсіч від її близнючки, сплутавши їх. Хлопцеві завжди доводилося аналізувати й обдумувати побачене, аби випадково не поділитися зайвим із ненависною тіткою. Достоту як і в його творі, де орієнтуючись за зовнішністю не можна було довіряти нікому.
Окрім культової екранізації 1982 року, у 1951 році історія одержала й інше своє кіновтілення — стрічку The Thing from Another World, яку продюсував ніхто інший, як сам Говард Гокс. Фільм має колосальні відмінності від першоджерела: змінені навіть імена персонажів. Та стрічці, однак, не надто вдалося привернути додаткову увагу до Кемпбеллової творчості, хоч свого часу вона все ж змогла викликати фурор серед глядачів. Ось, що згадував про неї Айзек Азімов: «Who Goes There? зрештою було екранізовано у фінансово успішну, але сумнівну з боку науково-фантастичної цінності стрічку The Thing from Another World, за яку Джону заплатили десь із кілька сотень доларів. Коли я обурився з цього приводу, Кемпбелл лишень характерно знизав плечима й сказав:
"Це допоможе розповсюдити науково фантастику поза булькою. Тільки це й має значення"».
