На землях, де розташований сучасний Альдланд, завжди жили сміливі і войовничі люди. В давнину, ще коли Віфнір разом із синами створив К’євер, нордлінги оберігали ці краї від найнебезпечніших почвар, які намагалися проскочити через тонку грань з потойбіччя.
В час кровавого місяця, роздався сильний гуркіт. Суцільна темрява окутала землю. Через незриму грань прорвалися страшні чудовиська.
І тоді на допомогу людству прийшов Бог війни та перемоги – Торгед. Він мчав на великій колісниці, яку на несамовитій швидкості тягли три чорних коні з крилами, як у птахів. Поруч із ним неслися в бій на величезних вовках його улюблені доньки – Валькірії.
Beneath the sky the sun is dawning
Upon the breathless, fearful men.
They pray upon the seven heavens
To send their perfect warriors.
With beam of light they come below
Valkyrie of the ancient flame.
"Valkyrie Sky" by Shahaf Yefet
Крилаті діви завжди незримо були присутні на полях битви. Вони допомагали здобути обранцям Богів перемогу, супроводжували в Совнгард загиблих героїв.
В цей раз нордлінги вперше вживу побачили доньок Торгеда. Коли вони вклинилися в бій і почали винищувати чудовиськ. Під час битви Торб’єрн і Валькірія Сігрун билися поруч. Вони прикривали один одного від страшних кігтів і пазурів чудовиськ. Нарешті всіх монстрів було винищено.
Тоді Торгерд і його доньки відправилися в Совнгард забравши із собою душі загиблих в бою нордлінгів. Лише Сігрун залишилася поруч із Торб’єрном. Вони стояли посеред поля, і трупів монстрів, але не помічали нічого і нікого навколо себе.
Так крилата діва закохалася в сміливого воїна, а він не міг відвести очей від найулюбленішою доньки Торгерда.
Згодом вони одружилися. І Сігрун народила Торб’єрну багато синів і доньок. Вона була на землі з Торб'єрном доки він не загинув, в доволі зрілому віці, на полі боя. І тоді вони разом увійшли у Совнгард, де на них вже чекали Боги та славетні нордлінгі.
Нащадки Сігрун і Торб'єрна були сміливими воїнами, яких і досі, навіть після Latha domna скальди оспівують в своїх сагах.
Дівчата, яким долею було уготовано стати войовницями мали крила. На яких могли ширяти в потоках вітру. Вони сміливо неслися у бій. З несамовитою люттю винищували чудовиськ і ворогів.
Після зникнення Богів, земні Валькірії втратили свої крила.
Рудоволоса дівчинка, яка з захопленням слухала розповідь сумно вдихнула.
- Як шкода, що валькірії втратили свої крила. Це було б чудово летіти на них у битву. – мрійливо сказала вона.
- Хто зна, хто зна. Може в тебе вони колись і з’являться. Існує пророцтво що коли знову прийде час Кровавого місяця відважна північна діва знову набуде свої крила. Під час Великої битви.
