Філіп К. Дік – це американський письменник, перш за все відомий як автор книги «Чи мріють андроїди про електричних овець», за мотивами якої Рідлі Скотт в 1982 році зняв культовий фільм «Той, що біжить по лезу». Більшість книг Діка написана у жанрі наукової фантастики, проте часто на передній план виходять питання політики, етики, метафізики та релігії. Автор часто виписував авторитарне майбутнє та альтернативні світи.
Українською вже перекладено 10 книг (8 романів та 2 томи короткої прози) і видавництва не планують на цьому зупинятись.
Анотація до «Лийтеся, сльози, сказав полісмен» від видавництва Komubook
11 жовтня 1988 року Джейсон Тавернер - чи не найвідоміший на планеті телеведучий, розважальним шоу якого захоплюються десятки мільйонів глядачів, та вже наступного дня він прокидається у брудному мотелі цілковитим ніхто. Він не просто втратив своїх друзів, славу й багатство, схоже, він втратив саму свою ідентичність. Відчайдушно намагаючись вижити в сповненому пасток і небезпек середовищі, герой роману ступає на шлях, який дасть йому змогу не лише розкрити таємницю власного «зникнення», але й поглянути на своє колишне життя з перспективи, що ніколи не відкрилася б тій марнославній знаменитості, якою він був всього кілька днів тому.
Що мені подобається у Діка - ти ніколи не знаєш, що саме отримаєш від історії. Фантастику? Філософські роздуми про буття? Антиутопію? Богослов‘я? Мікс всього цього?
Книга «Лийтеся, сльози, сказав полісмен» заявлена як науково-фантастичний роман у футуристичній антиутопії. Але по факту все це відходить на другий план, бо тут подорож героя важливіша за результат чи зовнішні обставини.
Тут майже нема ніяких пояснень щодо світоустрою, проте це не має значення. Хоча звісно тобі цікаво що ж трапилось і чому всі оточуючі (включно з системою) просто стерли зі своєї реальності сам факт існування конкретної людини і як же автор це пояснить — головний акцент переноситься на внутрішні роздуми, самоаналіз та пошуки себе.
Кожна людина, яку ми зустрічаємо, нещасна та травмована. Тут дуже багато монологів другорядних персонажів, сповнених болем, самотністю та тугою за минулим. А ще кожен цей монолог розкриває нову грань бачення любові.
Скорбота дозволяє забути про себе. Вийти за межі власної тісної шкаралупи. А ти не можеш відчути скорботу, якщо до цього не любив. Скорбота - це остаточний наслідок любові, оскільки це любов, яку ти втратив. Ти розумієш, про що я. Знаю, що розумієш. Просто не хочеш про це думати. Ось тобі повний цикл любові: любити, втратити, відчути скорботу, забути й полюбити знову.
«Лийтесь, сльози, сказав полісмен» книга не на одне прочитання. Саме з філософської точки зору - її можна і навіть потрібно перечитати, щоб помітити та проаналізувати всі зачіпки, які так щедро розсипав Дік.
Більше моїх текстів та відгуків на телеграм-каналі Книжковий Дракон
