я їду до лікаря коридором коротким, мене кличуть заходити. я сиджу на кушетці для лежання хворих. я сиджу і температуру дають міряти, дають ліки випити з водою прозорою і місця видихнути. руйнуються могили кам'янії в тій кімнаті медогляду. глянь і подивись у вікно через голубії бахіли на ногах вдітих. дивіться крила на мене, будь ласка, а в лікаря з телефону якась пісня заповнила стіл недерев'яний. на столі лежали папки, документи і ручка синя - записувати тих ротових. що за короткії шибки там, на тих шляхетних шорохах? котрі уводять коридорами палки сосновії. на стіні пастельній висять плакати для лікування і по пунктах розписанії слова стерті. гудить холодильник у кутку, на секундомірі рахуючи години страху дитини і я безперестанку тікаю з годинником в хорість хворобливую. можна йти певно знову туди от сюди, можна йти кудись тільки не до двору. можна, але невже не прийду я на сонячнії штори покинуті у тому соборі, не прийду, не перепочину у темряві, а замість піду знову на лікарняний виписаний на папері рецептом на ліки в аптеці. шукати і шукати треба нового їжака того, котрий кричати буде від крику бабці хворої на тій лавці біля під'їзду неосвоєного тихим. мене відпускає і мене відпускають у консерватизм, мене у світ з калітки ногами штовхають, і я падаю до долу землі і йду в магазин. більшіють прояви хитрих хронічних репресій ходом до захламіченої точки продажу. холод і темрява холодна. хлоп йде за водою, за синєвою пити. розірве промінями серця часу плин, я піду на той гармидр, піду дивитись на могили і з них читати вірші. що робити після прийняття ліків? що робити після того як випив тих пігулок і запив сиропом? не знаю я, але мене розірве від удару серця чергового, мене розірве на частини, котрі нікому буде зібрати. глянь на горизонт і піди тихо, чуючи та дихаючи весною живою.
осточерт
11.48
13-16.04.2026
