Вранішнє сонце над болотом почало розганяти туман. Біля криниці звично обливався водою Док. Псевдособака лежала перед хатою, поклавши голову на лапи.
Вийшов Артур. В голові шуміло, боліла спина, шия. Перехід з вантажем давався взнаки. Він оціночно глянув на Дока, відмітив чудову фізичну форму. Жилявий, м'язистий мужик. Док одягнувся і пішов у хату. Арт хотів піти слідом, але на нього загарчала Жужа. Він залишився надворі. За пару хвилин вийшов Док.
— Питай. Тільки коротко й по суті.
— Що з дівчиною?
— Житиме. Крові багато втратила. До завтра залишиться тут.
— Де база «Чистого неба»?
Док взяв у Арта КПК і поставив мітку.
— Тут їхній пост. Там вежа і вагончик. Вони проведуть.
— Тобі допомога потрібна?
— Зараз ні. Повернешся від Каланчі, тоді допоможеш.
Док знав, куди Арт йде. Знав, до кого. Сталкер зібрався в дорогу. Треба було поповнити боєзапас. Артур перевісив карабін за спину, в руки взяв MP5. Не озираючись, пішов у вказаному напрямку. Док подивився йому вслід і пішов до хати. Треба було оглянути поранену.
Артур йшов максимально швидко. Старі дошки між острівцями були на диво міцні. Хто проклав ці стежки, було загадкою. Попереду показалась якась стоянка. Сталкер сів перепочити. За планом він мав дійти до поста за годину-півтори, якщо не виникне складнощів. Раптом почулося виття. Артур раніше такого не чув. Донісся шум із очеретів. Хтось там доволі швидко носився. Арт підвівся, приготував зброю і оглядав місцевість. Шум був близько і постійно змінював місце. Раптом сталкер помітив, ніби щось промайнуло між очеретами.
Артур скинув рюкзак. Показався викривлений образ кущів, виття, і нізвідки з'явилася кістлява лапа, яка знесла його з ніг. Арт відлетів майже на три метри. Тіло звично згрупувалося, щоб уникнути травм. «Зоря» поглинула лев'ячу частку удару, інакше замість одинака був би мішок з кістками. Артур перекотився, скинув з-за спини карабін. На мить показалась майже двометрова фігура кровососа з щупальцями замість нижньої щелепи. Сталкер всадив залп, і кровосос завив від болю, перейшов у стелс-режим. Артур швидко здогадався заскочити на шматок бетону, що стирчав з води. По поверхні води було видно, де бігає мутант. Арт відстріляв майже два магазини, перш ніж чудовисько впало. Артур підійшов подивитися поближче.
Видовище було страшне. Лисий череп, обтягнутий шкірою, довгі руки, без жодних статевих ознак. Все тіло було подірявлене шротом. При оптимальному розкладі мутант отримав з десяток порцій свинцю, і того ледь вистачило. Арт всадив ще в голову кулю. Зі слів Вовка, ці паскуди дуже живучі. Сталкер підняв наплічник, перевісив карабін за спину. Витягнув ніж і відрізав щупальця. Сховавши здобич в рюкзак, він пішов подалі від цього місця. Пройшовши кількасот метрів, натрапив на мертвого сталкера. Звично оглянувши тіло, знайшов трохи набоїв до «Сайги», антирад і монокуляр, та ще й з нічним баченням. Знахідка була шикарна. Кратність більша, ніж у бінокля, ще й регулювалася, а місця займав в рази менше. Артур продовжив шлях. Аномалії вже майже не спиняли. Сталкер бачив їх на відстані, ще до виявлення детектором. Потріскував дозиметр. Зараження оточення було досить сильним. «Медуза» не справлялась. Це нагадувало, що Зона — не найкраще місце для прогулянок.
Ось уже видно вежу. В монокуляр Артур роздивився бійця в блакитному бронежилеті. На останніх метрах було скупчення «Воронок». Артур дістав детектор. Стрілка вказала напрямок. Сталкер звичними рухами пробрався між «Воронок», і враз скажено затріщав дозиметр. В очах потемніло, в роті з'явився смак металу. Арт встиг схопити якийсь артефакт і вийти з аномалії. Відійшовши, він впав на землю. Дозиметр, на диво, швидко замовк. Артур подивився на артефакт в руці. Чудернацької форми структура. Сталкер встав. Самопочуття було нормальне. Дивно. А в аномалії мало не здох. Місце для артефакта було на поясі.
Артур підійшов до вежі. Внизу, біля вагончика, стояв мужик у блакитному комбезі і з M4 в руках.
— Здоров, мужики.
— Здоров, — коротко відповів чоловік.
— Мені потрібно на вашу базу. Маю передати документи Каланчі.
— Що за документи?
— Не знаю.
Вартовий дістав рацію.
— Ближній пост до бази, прийом.
Рація захарчала і виплюнула:
— Тут база. Що у вас?
— До Каланчі одинак Арт. Несе документи. Показати відмовляється. Репутація позитивна.
— Пост, тут Каланча. Приведіть його з усіма заходами безпеки. Відбій.
— Зрозумів.
Мужик сховав рацію. Махнув рукою худорлявому хлопцю в звичайній шкірянці, але з нашивкою «Чистого неба».
— Відведи на базу. Як завжди.
Потім повернувся до Арта:
— Здай всю зброю. Вона тобі не знадобиться. Прийдеш з бази — віддамо.
— Окей. А хабар візьму? Може, продам що.
— Бери. А тепер звиняй.
Артуру одягли на голову чорний мішок, взяли під руку і повели. Артур про себе лічив повороти і напрямки. «Десять кроків — ліворуч, двадцять сім кроків — ліворуч, двадцять один крок — праворуч». І так далі. Потім зрозумів, що це не має сенсу. Його водили по колу. І коли він вже зовсім загубився, з нього зняли мішок. Вони були посеред бази.
— Каланча там, — хлопець показав на будівлю ліворуч.
Арт відразу пішов у вказаному напрямку. Каланча, худий, як дошка, з лисиною посередині, чекав на нього. Очі за великими окулярами нетерпляче бігали.
— Ви Арт? Я чекав на вас ще вчора.
— Були труднощі. Це Зона, а не парк атракціонів.
Артур передав документи. Професор взяв конверт, обдивився з усіх сторін. Конверт був цілий. Потім дістав КПК і написав повідомлення. За хвилину пискнув КПК Арта.
«Це замовник. Завдання виконано. За три дні ти повинен бути на Смітнику. Буде робота. Кінець зв'язку.»
Артур спитав професора:
— Торгуєте, професор?
— Щось треба?
— Пару артефактів продати. І щупальця є.
— О, щупальця заберу. П'ять тисяч дам.
— Ні, проф, вісім.
— Шість. Останнє слово. Артефакти Холод купить. Це наш торговець. В будівлі навпроти.
Арт віддав щупальця, отримав купони і пішов до Холода.
— Здоров, Холод.
— Здоров, Арт. Що у тебе?
Артур виклав артефакти. Холод оглянув і сказав:
— 11 тисяч за два. На «Кристал» замовлення є, тому ціна така.
Це перевищило всі очікування. Сидор за два п'ять, може шість тисяч дав би.
Арт показав невідомий йому артефакт з пояса.
— Це що?
— Це «Викрут». За властивостями — півтори «Медузи». Тільки як поранишся, кров гірше згортається. Але від радіації добра річ. Продаси? Вісім штук дам.
— Ні, згодиться і самому. У вас механік є? Треба броньку глянути.
Холод показав рукою:
— Он там, в голуб'ятнику, Кулібін. Йди, зробить.
— Ок. Продай ще патронів.
— Це без проблем.
Артур купив по три пачки шроту і жекану. На якийсь час мало вистачити.
Піднявся до Кулібіна. Ним виявився кругленький щокастий чолов'яга трохи за сорок.
— Ну шо там? Давай, ремонт будь-якої складності. Все захреначим. Синьою ізолентою. — Він засміявся.
Артур зняв броню.
— Поремонтуй, почисть.
— П'ять штук.
— Як закінчиш. Я у Холода.
Кулібін кивнув. Арт вийшов з майстерні та пішов до Холода.
— Випити є?
— Звісно.
Холод дістав з-під стійки гранчак і налив половину. На тарілку поклав галету і джерки — сушене м'ясо.
Артур залпом залив у себе горілку. Занюхав джерками — запах був приємний, насичений.
— Що ви тут робите? Та ще й ховаєтеся.
— Багато хто нас не любить. Тому й ховаємось. Хоча відкритого протистояння ні з ким нема. А береженого Чорний сталкер береже.
— Так а робите що?
— Та нічого. Живемо. Колись дослідженнями займались. Потім на ЧАЕС сходили. Лідер тю-тю, там і залишився. Він помилився в своїх переконаннях. Тому ми просто живемо.
— Налий ще.
Холод налив. Артур знову залив у себе вогняну воду. Відставив склянку.
— Все, вистачить. Треба мати ясну голову.
— Друже, ти грамів триста ковтнув.
— Стрес. З кровососом сьогодні вперше зіштовхнувся.
— І як враження?
— То капець. Не можу повірити, що та істота колись була людиною. Кому прийшло в голову такі експерименти ставити?
— Риторичне питання.
Пискнув КПК. Кулібін.
«Забирай свої лахи. Шість штук. На броні одну пластину замінив.»
«Йду». Артур сховав КПК. Пожував джерки і спитав:
— А цей хлопчина тільки до поста відведе?
— Ні, майже по всьому Болоту. Тільки то за купони, бо охорона йому потрібна. Ренегати ще є.
— Та знаю. А до Дока відведете?
— Запросто.
— Дякую. Бувай, Холод.
— Вдалого полювання, сталкере.
Артур забрав свій шмот, заплатив Кулібіну та підійшов до провідника.
— Відведи до Дока.
— Три тисячі.
— Добре. Тільки на пост зайдемо. Стволи заберу.
— Добре. — Провідник махнув рукою двом бійцям, — за десять хвилин виходимо.
За годину Арт був у Дока. Провідник знав Болота, як свої п'ять пальців. Дівчина сиділа на лавочці перед домом і чистила автомат. Побачивши Арта, спитала:
— Чому ти вирішив мене врятувати?
— Не знаю. Вирішив і все.
— Я Ліра, одиначка-ветеран.
— Арт.
— Хоч я не просила про допомогу, я зобов'язана тобі життям. І не залишуся в боргу.
— Ти нічого не винна.
— Ти помиляєшся, Арт. Що плануєш далі робити?
— За три дні на Смітник треба потрапити. Треба безпечну стежину знайти. Під кулеметом лізти — таке собі.
— Скласти компанію?
— Ти вже можеш ходити? Тобі ж ногу прострелили.
— Арт, є артефакти, які заживляють рани ось так, — Ліра клацнула пальцями, — і Док шарить в цьому.
— Тоді я не проти. Сподіваюся, я не пожалкую.
— Час покаже. А на Смітник підемо через «Агропром». Знаю, як там непомітно пройти. Вийдемо за годину.
Артур потиснув плечима.
Вийшов Док. Не кажучи ні слова, витяг відро води з колодязя. Артур звернувся до нього.
— Я щось винен за допомогу, Док?
— Я нічого не беру. Але як будеш в «Барі» або на Складах — передай Вороніну або Лукашу, щоб поставку зробили. Вони в курсі.
— Як скажеш.
Арт з'їв консерву. Перевірив зброю, зарядив. Взяв MP5 в руки. Ліра з автоматом в руках дивилася на нього:
— Готовий?
— Готовий. Йдемо...
Через болото на північ йшли двоє. Вправно оминаючи аномалії, відстрілюючи мутантів, не кажучи ні слова. Вони розуміли один одного без слів. До «Агропрому» залишалося небагато. Ліра впевнено вела Арта за собою. Перед залізничним полотном Ліра раптом спинилась. Подивилась на годинник. Артур спинився поруч.
— Що сталося?
— Нічого. Зараз зрозумієш.
За хвилину почувся шум поїзда. Артур придивився вздовж колії, але там нічого не було. Шум наближавався. Ніби реальний товарняк прогримів поруч.
Ліра посміхнулася.
— Вже третій рік за графіком ходить. Не спізнюється.
Артур промовчав. А що тут скажеш? Як казав Вовк — питання є, нема відповідей...
На них чекав «Агропром»... Що там було? Діггери, вояки? Відповіді? Чи, може, ще більше запитань?
Арт глянув на Ліру. Вона мовчки приготувала автомат і пішла вперед. Арт за нею...
