Матрична реальність, у якій ми живемо, має безліч особливостей. Однією з них є принцип матеріальності намірів. На перших етапах становлення цієї концепції домінуючою була гіпотеза про саме нематеріальність всесвіту, та це виявилося не так. Він матеріальний дай боже! Все лишень залежить від визначення матеріальності.
Я є фізиком-експериментатором. Живу в Україні, розмінюючи вже восьмий свій десяток, разом із коханою дружиною. Не зважаючи на свій вік, я й досі беру активну участь в передових розробках пристроїв, здатних впливати на матричність всесвіту. Письменництво лишилося на рівні звичайного захоплення, коли не можеш не писати, але й професією своєю робить його не збираєшся.
Сьогодні я розкажу вам історію про те, як матрична природа реальності формує події, що з нами трапляються. Ця цілком реальна історія відбулася зі мною п’ядтесять років тому, на другому році повномасштабного вторгнення російських військ в Україну.
- Коханий, нам варто почистити й заправити кондиціонери, - мовила мені тоді дружина. Кліматичні зміни в регіоні тоді ще не сягнули свого піку, й середньосвітова температура повітря була на півдесятки градусів нижчою, аніж зараз, наприкінці двадцять першого століття.
- А це обов’язково? Вони ж нові майже! Он, останній встановлювали два роки тому! – відповів я. Що тоді, що зараз, я не спішив займатися справами, від яких не отримував задоволення, й виклик майстрів з обслуговування кліматичної техніки явно належав до такої справи. Тоді ми з дружиною домовилися, що зробимо це вже після її повернення від батьків, з Норвегії, я ж бо не користувався ними так часто, як вона.
Мені страх як не хотілося цим займатись, тож тут вступили в дію закони матричної механіки. Підсвідоме випромінювало відсутність наміру займатися цим. Свідоме – також. Можливо, навіть, і надсвідоме, теж.
Це зараз, у сімдесятих роках двадцять першого століття, коли територія усієї Вкраїни визнана субтропіками, а південні причорноморські її області й узагалі тропічними, літня температура у майже п’ятдесять градусів за цельсієм вважається нормованою. У ті ж часи це була рекордна аномальна спека, яка, через постійні обстріли росіянами, супроводжувалася іще й відсутністю електроенергії. Іноді живлення не було по вісімнадцять годин на добу, й відключеними стояли не лише кондиціонери, але й інша велика побутова холодильна техніка. Та, тим не менш, дружина все одно наголошувала на необхідності чистки кондиціонерів, який включався одразу ж, як тільки давали світло, аби хоч трохи охолодити приміщення. Хоча зв’язок між фактом використання кондиціонеру й частотою відключень був очевидним, мало хто з тих, хто буквально помирав через спеку, над ним задумувався.
Окрім цього, люди готувалися до блекаутів – повного зникнення електропостачання на декілька діб. Аби пережити їх, треба було мати можливість зберігання продуктів, що швидко псувалися, в холоді. Холодних комор та погребів у багатоповерхівках не було, тож дружина в подарунок від своєї матері привезла з Норвегії сумку-холодильник, що мала здатність зберігати холод на якийсь, хоча й доволі короткий, час.
Зараз я вже розумію, що поява сумки-холодильника була частиною процесів ланцюгової реакції, яку запустив матричний всесвіт у відповідь на мій намір не заправляти кондиціонер. Цей мій намір зрезонував із кількома свідомими й підсвідомими намірами інших людей – свідомим бажанням тещі допомогти нам пережити блекнути, і підсвідомим песимістичним форматом сприйняття реальності від моєї дружини, якій давно вже здавалося, що холодильник працює якось «не так».
В класичній геометрії через три довільні точки можна розмістити лише одну, і тільки одну, площину. А, згідно з матричної теорії, будь-яка площина реальності має можливість стабілізуватися й втілитися за наявності як мінімум трьох резонуючих між собою намірів. Але яку реальність міг видати цей інформаційний світ, у якому ми з вами живемо, якщо синхронізувати ідеї песимістичності, допомоги, та небажання думати про кондиціонери?
Реальність виявилася не найкращою, хоча, упевнений, вона могла бути й гірше. Після чергового відновлення електропостачання після відключення, холодильник почав видавати дивні сигнали: його світовий покажчик блимав, сигналізуючи про помилку. Будучи по життю оптимістом, я намагався виправити ситуацію власноручними методами, та жоден із них не допоміг.
Тим часом, йшли дні й години, півсотні градусів за вікном добряче нагрівали примішення, а продукти швидко псувалися. Власне, саме тоді я й зрозумів багацько культурно-історичних моментів які супроводжують українців протягом усього часу нашого існування. Ви знали, наприклад, що кожна сім’я примусово відселеного козацтва, що в подальшому сформувало Сірий, Зелений та Жовтий клини, брали з собою камінь-гніт? Не тільки в якості побутового предмету для консервації продуктів: гніт іще й був символом сімейного затишку, зв’язком із рідною землею, й основою усього сущого. Не зважаючи на плодоносність землі, українці завжди боролися за врожай, але не в питанні його отримання, на противагу людям із більш холодних регіонів, а в питаннях його збереження.
Статтю про це я прочитав за кілька тижнів до поломки холодильника. Це можна було розглядати як знак, підказку від матричної реальності що до того, що зовсім скоро мало статись, а можна було й трактувати як причину підсилення наміру. Аби дарунок тещі зберіг продукти, треба було, аби виникла в цьому потреба. Аби дружина лишалася в межах свого світогляду, треба було, аби песимістичні передбачення справджувались. Аби не обслуговувати кондиціонер, треба було, аби з’явилися більш нагальні справи. Цей ланцюжок подій, власне, й сформував реальність за законами матричного світу: майже новий холодильник «втомився» від неперервної роботи.
Битва за їжу була епічною. Я навіть відчував якусь особливу єдність у боротьбі за збереження «врожаю» зі своїми предками, починаючи з тих, хто тисячі років тому стикався з процесами гниття продуктів, створюючи різноманітні способи й методи підвищення строків тривалості їхнього вжитку, й закінчуючи тими, хто зміг пережити голодомор, лишивши по собі нащадків.
Дві доби поспіль найактивнішим простором квартири стала кухня. На плиті жарилося нещодавно заморожене до «голодних часів», коли продукти будуть у дефіциті, м’ясо, у каструлях варилися заморожені ягоди, перетворюючись на компот, а те, що не могло пройти термічну обробку, в швидкому темпі доїдалося. Багацько продуктів не вмістилися в сумці-холодильнику, тож довелося все, що вдалося вберегти, відвозити до моїх батьків, на зберігання. Протягом наступних півтора тижні ми або харчувалися за рахунок доставки, або ж «худнули», вживаючи мінімум їжі, адже різноманіття того що ми могли їсти обмежувалося сухими продуктами, які можна було зберігати при будь-якій температурі.
Отакий от вам невеличкий історичний есей до вашої уваги представлений, мої любі читачі й читачки. Зі спогадів про те, як матрична теорія в дії змусила мене ментально долучитися до своїх предків, переживши крихту їхнього досвіду, в часи, коли росія ще існувала. У двадцять четвертому році, півстоліття тому, моя битва за їжу була не єдиною. Багато хто долучився до надсвідомого сприйняття досвіду своїх предків у питанні боротьбі за врожай: хтось – шляхом розмінування житніх українських полів, хтось – шляхом виживання в дикій місцевості на окупованих ворогом територіях, відмовляючись обирати більш сите життя з російським паспортом за пазухою під тимчасовою владою московитів, а хтось – так само, як і я, в намаганнях зберегти харчі в часи енергетичної кризи. До перемоги лишалося ще кілька років.
