Витоки
Початкові етапи розвитку болівійської літератури окреслити непросто. У колоніальний період регіон передусім експлуатувався для видобутку корисних копалин, а після здобуття незалежності Болівія втратила понад половину своєї території внаслідок війн із сусідами. Зародження незалежної національної літератури наприкінці 19 століття збігається – можливо, невипадково – зі злетом цін на срібло, що підняло економіку країни, яка станом на 2023 рік є шостим найбільшим видобувником срібла у світі.
Засновником цієї літератури вважають Натаніеля Агірре (Nataniel Aguirre), який у 1884 році написав історичний роман «Хуан де ла Роса» (Juan de la Rosa). Твір побудований у вигляді мемуарів ветерана війни за незалежність Болівії, яка тривала з 1809 до 1825 року, і в ньому чітко простежуються ознаки романтизму. Болівійці неодноразово називали цю книжку найкращим і найзнаковішим болівійським романом.
20 століття
За статтю «Закони віршування іспанською» (Leyes de la versificaciо́n castellana), опубліковану в 1905 році, поет Рікардо Хаймес Фрейре (Ricardo Jaimes Freyre) отримав титул «теоретика іспаноамериканського модернізму» (Teо́rico del Modernismo). Якщо дослідити його поетичні твори, написані під впливом мітів і в декораціях сновидних світів, його легше зарахувати конкретно до символістів (а символізм і є передвісником модернізму).
Іншим фундатором, батьком болівійського індіхенізму є Альсідес Аргедас (Alcides Arguedas). Представники цієї течії виявляють антропологічний інтерес до народів на периферії і жертв колонізації. Саме цим примітний роман 1919 року «Гонка бронзи» (Raza de bronce) про наречених з народу аймара (aimaras). Вони живуть на мальовничому, але ворожому плоскогір’ї. Проте найбільше їм дошкуляє расизм і експлуатація білих колонізаторів.
Події Чакської війни, але цього разу з болівійського боку, зобразив Адольфо Коста дю Рельс (Adolfo Costa du Rels). В 1938 році він написав роман «Лагуна H. 3» (La Laguna H. 3) спершу французькою (його батько був із Франції, де сам письменник тоді перебував на навчанні), а в 1967 році вийшла іспанська версія твору: офіцер веде свій підрозділ через джунглі і пустелю в пошуках води; спрага мовби стає третьою стороною конфлікту, який розпочався через іншу дорогоцінну рідину – нафту.
Повсюдний магічний реалізм не оминув і Болівію. Так, в 1979 році Хайме Саенс Ґусман (Jaime Sа́enz Guzmа́n) написав роман «Феліпе Дельгадо» (Felipe Delgado), де головний герой, одержимий демоном алкоголю, тиняється містом у пошуках сенсу життя. Проза Саенса Ґусмана насичена химерними персонажами, мерцями і привидами.
21 століття
З 1990-х поширюється такий рух, як МакОндо (McOndo), в назві якого складено вже далеке для Південної Америки фантастичне місто Макондо і дедалі звичніші МакДональдси. Представники руху відмовляються від набридлого магічного реалізму на користь більш технологічного реалізму. Наприклад, Едмундо Пас Сольдан (Edmundo Paz Soldа́n) у романі 2014 року «Іріс» (Iris) спробував себе в науковій фантастиці про постапокаліптичний острів, яким володіє корпорація, зацікавлена в місцевих корисних копалинах.
Так само проти експлуататорського імперіалізму і колоніалізму своєю книжкою «Шахтарські хроніки» (Crо́nicas Mineras) виступає Віктор Монтоя (Vі́ctor Montoya), який виріс у шахтарському містечку і через свої історії про щоденні утиски і страйки був змушений емігрувати у Швецію. У своїй збірці 2017 року він описує боротьбу шахтарів проти диктатури й олігархії, і численні розправи над гірниками протягом десятиліть.
Перекладені книжки
Хесус Лара. Невільниця (Дніпро, 1975)
Переклади в журналі «Всесвіт»
Жан Рус. Поезії (1963, № 11)
Жан Рус. Поезії (1967, № 1)
Хесус Лара. Ньято Мендес (1976, № 2)
Хорхе Суарес. Квіти на снігу (1982, № 5)
Хорхе Суарес. Квіти на снігу (2001, № 3-4)
