Витоки
Переконливих доказів того, що в доколумбову еру в Південній Америці існувала писемність, немає. Однак усна народна творчість корінного населення збереглася у так званих «хроніках Індій» (crónicas de Indias). Іспанські колоністи таким чином задокументували дані про місцеву географію і побут. Особливо добре збереглася мітологія муїсків, оскільки Боготу, столицю Колумбії, збудували поруч зі столицею однієї з груп цього племені.
Ці хроніки є радше документальними записами, аніж мистецькими творами, проте деякі все ж мають художню цінність, як-от «Елегії видатних мужів Індій» (Elegías de varones ilustres de Indias) Хуана де Кастельяноса (Juan de Castellanos). Ця епічна поема, написана в 1589 році, є найдовшою серед складених іспанською мовою: в 113609 рядках кавалерист, який став священником, не просто розповідає про колонізацію регіону, а й подає чимало фактів із етнографії. Також цей твір містить одну з перших згадок картоплі.
В середині 17 століття Педро де Соліс-і-Валенсуела (Pedro de Solís y Valenzuela) написав перший роман у Південній Америці – це «Неймовірна пустеля і пустельний геній» (El desierto prodigioso y prodigio del desierto). Роман відноситься до літератури бароко, поєднує елементи різних жанрів і розповідає про чотирьох юнаків (серед них – сам автор), на яких дивовижним чином вплинуло їхнє перебування в пустелі, і вони присвятили своє життя релігії.
В 1737 році до Колумбії прибув перший друкарський прес. Десь одночасно починають збиратися перші літературні салони, або тертулії (tertulia). Наприклад, тертулія «Величне таїнство філантропії» (Tertulia El Arcano Sublime de la Filantropía) слугувала водночас бібліотекою і книгарнею. Тертулія «Євтрапелійна» (Tertulia Eutropélica) не тільки проводила літературні турніри, а й слугувала місцем для політичних дебатів. Тертулія «Гарного смаку» (Tertulia del Buen Gusto) мала свій маленький музей – кабінет природничої історії.
19 століття
В 1819 році Колумбія проголосила незалежність, але ще не в сучасних кордонах: впродовж століття від неї відділяться Венесуела, Еквадор і Панама. Чи позначилося якось на літературі цих країн тимчасове перебування в межах одного державного утворення – про це ви дізнаєтеся з наступних дописів.
В 1840-50-х роках найбільшого розквіту переживає такий жанр, як костумбризм (costumbrismo). Представники цього напряму зосереджувалися на точній передачі національних звичаїв до найтривіальніших дрібниць. Одним із таких митців був Хосе Еухеніо Діас Кастро (José Eugenio Díaz Castro). В 1858 році видали його роман «Мануела» (Manuela). Сучасники критикували його за розмовний стиль письма, проте зараз цей твір вважається найважливішим серед написаних у перші роки після здобуття незалежності, які він і зображає на своїх сторінках.
Костумбризм неможливо розглядати окремо від романтизму, оскільки вони розвивалися в Колумбії паралельно. Романтизм в іспаномовній літературі заснований на протиріччях: від непокори і революційних ідей до повернення до католицько-монархічної традиції. Так, в 1867 році Хорхе Ісаакс (Jorge Isaacs) написав свій єдиний роман – «Марія» (María) – про ідилічне і водночас трагічне кохання Ефраїна, сина землевласника, і його прийомної сестри, яке протікає серед сільських краєвидів.
20 століття
На межі століть до Колумбії, як і до інших країн Латинської Америки, приходить модернізм. Наприклад, вірш Хосе Асунсіона Сільви (José Asunción Silva) «Ноктюрн» (Nocturno), написаний верлібром і надрукований посмертно в 1908 році, відходить від традиційної іспанської манери віршування і насичений символізмом, який породжує почуття меланхолії і смутку.
Покоління столітнього ювілею (Generación del Centenario) – так назвали літераторів, котрі почали друкуватися на початку 20-го століття. Одним із них був Хосе Еустасіо Рівера (José Eustasio Rivera), автор роману «Вир» (La Vorágine). Ця книжка, написана в 1924 році, зображає пригоди запального Артуро Кови і його коханої Алісії. Вони подорожують країною, і автору вдається описати магію різних регіонів, природне розмаїття і побут мешканців. Разом із тим впадають в очі жахливі умови праці на гумовому виробництві й ворожість тропічних лісів.
Суперечливими, але важливими, були твори філософа-екзистенціаліста Фернандо Ґонсалеса Очоа (Fernando González Ochoa). Цей «філософ звідтіля» (el filósofo de Otraparte), як його називали, був переконаний, що треба любити все просте і немає нічого суттєвого. Його «Піша подорож» (Viaje a pie), видана в 1929 році, – це не просто записи мандрівника, а й привід для роздумів про суспільство, висвітлення соціально-географічної характеристики кожного регіону країни.
В 1958 році у відповідь на десятиліття громадянської війни в Колумбії зародився надаїзм (nadaísmo), що буквально перекладається як «нічогізм». Ця течія була притаманна саме колумбійській літературі, на неї вплинули ідеї Ґонсалеса Очоа, а засновником був Ґонсало Аранґо (Gonzalo Arango). Втомлені від вічного протистояння Консервативної і Ліберальної партій, прибічники надаїзму пообіцяли не залишити непорушною жодної віри і жодного ідола. Аранґо одноголосно проголосив прихід надаїзму, так само і його завершення, але це ніяк не віднадило послідовників ідеї від переконання не мати віри ні в що і донині.
Латиноамериканський бум 1960-70-х позначився і на популярності колумбійської літератури. І ніхто від цього не виграв більше за поки що єдиного колумбійського лавреата Нобелівської премії з літератури – Ґабріеля Ґарсіа Маркеса (Gabriel García Márquez). Премію він здобув аж в 1982 році, проте свій, мабуть, найвідоміший роман «Сто років самотності» (Cien años de soledad) видав у 1967 році. Навіть ті, хто не читав цю книжку, знають, що вона є, можливо, найвидатнішим зразком магічного реалізму – жанру, в якому магічні елементи переплітаються з реальним світом.
Сучасність
Від 1990-х років колумбійські автори почали перейматися підвищенням рівня насилля і наркоторгівлі в країні. 1994 рік став проривним для нової літературної течії – вийшов роман Фернандо Вальєхо (Fernando Vallejo) «Богоматір убивць» (La virgen de los sicarios): за сюжетом, Фернандо після 30-річного перебування поза Медельїном повертається додому, де зближується з підліткою Алексіс, але та виявляється найманою убивцею. Війна наркокартелів накладає свій відбиток на обличчя міста.
Також серед сучасних колумбійських авторів хочу відзначити Ектора Абада Фасіолінсе (Héctor Abad Faciolince). Його книжку 2006 року «Ми забуття, яке настане» (El Olvido que Seremos) не просто видали в українському перекладі. Письменник також є засновником організації «Тримайся, Україно» (Aguanta Ucrania), яка об’єднує громадян Латинської Америки, незгодних із російським вторгненням. 27 червня 2023 року Ектор Абад Фасіолінсе перебував у Краматорську разом із Вікторією Амеліною, коли місто зазнало обстрілу. Тоді, нагадаю, письменник не зазнав серйозних ушкоджень, але Амеліна загинула.
