Гортаючи стрічку новин неможливо оминути той факт, що сьогодні фінал Євробачення. Своєрідне шоу, на якому не часто вдається помітити щось дійсно цікаве, але 18 років тому один виступ на ньому перевернув моє життя. Тож чому б не згадати про гурт що здійснив ту революцію.
2006 рік. Я на той момент ще не цікавився музикою і Євробачення дивився скоріше просто за компанію (це зараз кожен може сидіти в своєму телефоні чи планшеті, а тоді те що по телевізору дивились зачасту родинами, бо не було багатого вибору). До того це шоу сприймалось в категорії “повболівати за своїх, хай навіть свої це Гринджоли” (іспанський сором, якщо що, підтримка своїх не відміняла).
Але те Євробачення стало особливим. Як і цього року, здивувати всіх вирішили учасники під номером 17 з Фінляндії (я не знаю як сприймати цьогорічного віндоус-чувака і його пісню, але в пам’яті це Євробачення точно буде асціюватись з ним). Але тоді здивування було інше. Потужне, ні на що не схоже, шокуюче і чіпляюче найпотаємніші струнки душі. Під акорди пісні “Hard Rock Hallelujah” відбулось моє перше знайомство з роком і металом, прокинулась тяга до музики і було закладено надміцний фундамент мого музичного смаку і думаю я був не один такий.
Вже наступного дня я знайшов в мережі всі 3 доступні на той момент їх альбоми: Get Heavy (2002), The Monsterican Dream (2004) і The Arockalypse (2006). Я вперше в житті слухав музику альбомами і відкривав для себе нові і нові враження. Ці 3 альбоми і досі залишаються одними з моїх улюблених для поальбомного прослуховування.
На мій погляд це був золотий час в кар’єрі цього гурту, з величезною кількістю крутих пісень, які навіть зараз, після тисяч почутих пісень і сотень альбомів різних виконавців не втрачають актуальності.
З першого альбому, “Get Heavy”, це наприклад “Devil Is A Loser”, “Would You Love A Monsterman”, "Icon of Dominance", "Last Kiss Goodbye"…
З “The Monsterican Dream” незабутнє враження залишили “Blood Red Sandman”, “My Heaven Is Your Hell”, “Pet the Destroyer”, “The Children of the Night”, “Shotgun Divorce” і “Kalmageddon”.
Ну а “The Arockalypse” це була їх справжня Мадонна. “It Snows In Hell”, “Who's Your Daddy?”, “The Chainsaw Buffet”, “Good to Be Bad”… Кожна пісня зі своїм особливим звучанням і шармом!
А головне саме цей альбом подарував нам їх головний хіт:
Вже пізніше знайомство з такими гуртами як Three Days Grace, Hammerfall, Powerwolf, Avantasia, Feuerschwanz, Nanowar of Steel і іншими розширювало вікно в світ важкої музики, яке початково проломили Lordi. І весь цей блог, всі історії що я описував до сьогодні і буду описувати в майбутньому, якщо замислитись, почались саме з них. Велике дякую вам, Lordi! І куди менше, але все одно заслужене дякую Євробаченню за знайомство з ними.
Але з чого ж почались самі Lordi? В певному сенсі вони почались з існування гурту Kiss. А точніше з існування його фінського фанклубу. Засновник гурту, Mr. Lordi, є великим шанувальником цього гурту, організовував круізи для учасників клубу і зустрів декого з майбутніх учасників гурту саме на посиденьках Kiss Army.
Те, що починалось як його сольний проект, поступово еволюціонувало в концепт того гурту який ми знаємо нині. За звичаями гурту кожен новий учасник робить собі унікальний монструозний образ і бере сценічне ім’я (а починалось з котячих мейкапних вусиків і зірочок навколо ока у Kiss…). До речі, доволі цікаво виглядає порівняння їх фронтмена з і без гриму:
Погодьтесь, справляє зовсім інше враження.
Я не буду розписувати тут всю їх історію. Відмічу що вони випустили сумарно 18 альбомів, з яких 7 за один 2021 рік (такий от у них був ковідний челендж під час карантину). Ідея була зробити 7 різних за стилістикою альбомів в рамках всесвіту Lordі. Кількість в таких випадках йде на шкоду якості, але 78 пісень в 7 альбомах за рік… Ну, це варто пошани.
А от деякі з їх пісень, що з’явились після 2006, я охоче відмічу. В більш менш хронологічному порядку їх появи.
Окрім пісні про Хард Рок, вони зробили окрему і про Хеві Метал:
Продовжуючи займатись музичною освітою слухачів, окрему присвяту вони зробили і ключовому елементу кожної рок-пісні: гітарному рифу. І це одна з їх найбільш чіпучих пісень.
Не менш чіпучою вийшла і випущена через 2 альбоми “Naked In My Cellar” (так, десь років 8 тому їх почало з тематикою зносити в сторону секс-фетишів).
Ну а пісня “Like A Bee To The Honey” це особлива річ в їх історії. Унікальна за звучанням, з соло на саксофоні і яскравим анімованим кліпом. Але головне в ній інше. Ця пісня була написана за участі Пола Стенлі, гітариста-вокаліста гурту Kiss і співавтора більшості їх хітів. Гурт утворений топ-фаном гурту Kiss отримав пісню написану їх кумирами! І результат цієї синергії вийшов просто шикарним!
Сюди я вставив найкращі на мій погляд їх роботи, хоча варто відзначити що за їх межами не все з Lordi просто. Траплявся мені якось кліп на одну з їх пісень, який я одразу ж постарався забути (бридку штуку зробили). Були і конкретно прохідні альбоми. Та і по ліриці у них бували перегиби. Гурт по своїй суті сатиричний, але з часом ця сатиричність бувало що відчувалась недостатньо і там вже зі сприйняттям не все так просто. Якщо перші альбоми це концентрована якість, то подальша творчість вийшла не такою однорідною.
Але все одно їх відмічати варто. Вміння створити величезну кількість унікальних композицій, які легко впізнати з перших нот дано не кожному, а у них з цим все дуже добре.
Чи зможуть вони ще здивувати? Не виключено. Але вже навіть і того що є більш ніж достатньо щоб говорити про їх історичну значимість для рок музики.
А на цьому на сьогодні час закруглятись. Да прибуде в з вами Hard Rock Halleluja і до наступних зустрічей.
