Трошки із запізненням взялися з 5-м класом за Лускунчика.
** Отже, казка «Лускунчик» - це початок дитячої літератури. Хоча Гофман включає цю казку й в дитячу збірку “Дитячі казки”, й в дорослу “Серапіонові брати”. Цікаво, чому? Але це ми вже з дітьми не чіпали. Сказала лише про початок дитячої літератури, що довгий час ніякої спеціальної літератури для дітей не було. Окремі твори — так, але окремий жанр — ні.
** На укрлібі переклад веселківський 70-х років. Тому там ще Дід Мороз та Новий рік. В пізнішому — Святий Миколай. В оригіналі — “дорогий Христос”, “Heilige Christ”. Взагалі, багато чого ще з перекладом виплило.
** Але важливішим питанням від учениці було: “як це — маленька Марі в кінці одружується?! Їй там максимум рочків 10”. Про нетривку грань між реальним/нереальним говорили майже весь урок, бо весь час це спливало. Вся казка — балансування між дивом й реальністю. Наприклад про годинник, який мов живий: “на котрийсь годинник нападала недуга і він не мав уже сили співати”.
Або про іграшкового коня, якого подарували Фріцу:
“Фріц тим часом уже три або й чотири рази клусом і вчвал об'їхав навколо ялинки на новому гнідому коні, якого він справді побачив на прив'язі біля столу з подарунками.
— Ну й дикий огир! — сказав він, злазячи, нарешті, з коня. — Та нічого, я його вкоськаю”.
Невже Фріц не знає, що кінь — іграшковий? Але уявляє справжнім, живим.
Тому не дивно, що Мері у кінці може вийти заміж у 10 років, стати королевою Марципанового королівства. Це така дитяча уява: дитячі мрії про марципан й заміжжя “як у дорослих”.
** Взагалі, Гофман чудово дитячу уяву передає. “Як бачимо, діти знали, що тато й мама купили їм усі ті чудові подарунки, які вони замовили, але знали й інше: що їх принесе Святий Миколай, добрий, щедрий Святий Миколай. Як гарно, що є Різдво!” Цей парадокс в учнів також викликав нерозуміння — або ти знаєш, що батьки все купили, або ні. Як може це бути разом? Я запитала в дітей: невже вони самі не балансували між вірою в диво й вже дорослим знанням, хто насправді дарує подарунки?
Хоча в оригіналі, мені здається, питання подарунків зрозуміліше обіграно:
“Отже, діти добре знали, що батьки купили їм усілякі гарні подарунки, які вони тепер склали, але вони були впевнені й у тому, що дорогий Святий Христос осяяв їх привітними, благочестивими очима дитини і що кожен різдвяний подарунок приносить чудову насолоду, як ніхто інший, немов до нього торкається милосердна рука. Це нагадало дітям, які постійно шепотіли про майбутні подарунки, а старша сестра Луїза додала, що тепер і Святий Христос через руку дорогих батьків завжди давав дітям те, що могло принести їм справжню радість і задоволення, він знав це набагато краще, ніж самі діти, тому їм не доводилося бажати і сподіватися на всякі речі, але тихо і благочестиво чекати того, що їм даровано”.
** Фріц й Марі — такі типові хлопчик й дівчинка. Надпоривна Марі з постійними охами й раціональний Фріц (“лебеді не їдять марципани”). Але чи серйозно Гофман пропагандує нам таку гендерну поведінку? Знаючи Гофмана, дуже сумніваюся, що він показує це як ідеальні гендерні ролі. Гадаю, що певна частка карикатурності в цьому є.
