Як дитячі книги впливають на наше завтра?
Ольга Купріян, письменниця, книжки якої виходили в тому числі у видавництві «Ранок» та консультантка з дитячого читання, розповідає про свій шлях у літературній критиці та підтримці книг для дітей, відкрито говорячи про виклики сучасного ринку і про те, як важливо шукати нові формати для залучення юних читачів.
Читай більше в матеріалі!
Про шлях у літературній критиці
У літературну критику мене покликав покійний Володимир Панченко, який на той час був шеф-редактором інтернет-видання «ЛітАкцент». Я вчилася на третьому курсі філології в Києво-Могилянській академії, коли написала свою першу рецензію. Це був матеріал про збірку оповідань «М.Істерія» Катерини Калитко. Час від часу я писала рецензії на інші книжки для дорослих, аж допоки Володимир Євгенович запропонував мені оглянути першу книгу із серії «Джури козака Швайки» Володимира Рутківського. Відтоді я дедалі частіше рецензувала книжки для дітей і підлітків: мені самій це відгукувалося. Зрештою, на той час мені було 20 років — я недалеко втекла від підлітків.
Про шлях у підтримці дитячого читання
У підтримку дитячого читання мене багато років тому ангажувала письменниця і перекладачка Маріанна Кіяновська. Маріанна покликала мене писати статті для сайту премії «Великий Їжак», яку вона ж і заснувала у 2011 році. А вже за два роки, у 2013-му, Тетяна Стус створила простір української дитячої книги «БараБука», куди запросила й мене. Відтоді я — частина лабораторії дитячого читання НЦ «Мала академія наук України», де ми з колегами придумуємо багато цікавого задля того, щоб діти читали сучасні українські дитячі книжки.
Про розвиток та перспективи сучасної дитячої літератури й чи можна говорити про певну кризу в цьому напрямі?
Можна сказати, що зменшилися наклади дитячих видань. Про це кажуть видавці, про це писало «Читомо». Дитяча література завжди добре продавалася, але тепер криза не лише в нас, якщо вірити західним виданням. Тож і пошук рішень для промоції дитячого читання — це певною мірою спільна історія.
Складно опиратися спокусам. Із читанням конкурує саме життя з його розвагами й заняттями, а також ґаджети як спосіб швидко отримати дофамін. Очікувати, що дитина вибере книжку, коли ми самі часто вибираємо щось інше, нечесно. Коли я втомлена, то сама часто вмикаю серіал, бо так менше напружуюся. Проте я вже маю цю звичку: пірнати в історію та отримувати від неї задоволення. Я отримала її в дитинстві, а дітям доводиться її прищеплювати. Це додаткова робота для дорослих, які не завжди мають час і натхнення читати книжку вголос, а, може, і самі не мають такої звички. Ключове тут — це додаткова робота для дорослих, які опікуються дітьми. І цю роботу треба якось утиснути в усе інше, що роблять батьки для своїх дітей.
Про розвиток та перспективи сучасної дитячої літератури й чи можна говорити про певну кризу в цьому напрямі?
Крім того, наші читачі найшвидше змінюються, бо змінюється світ, у якому вони народжуються і ростуть. Щоб вистояти, нам треба й самим змінюватися, шукати формати й жанри, які працюватимуть для теперішніх дітей. І говорячи про «теперішніх», я маю на увазі дітей, які читатимуть наші книжки через кілька років. Наш виклик — працювати з майбутнім, а воно мінливе.
Про щорічний «Топ БараБуки»: що це за проєкт і яку роль він відіграє як у діяльності авторки зокрема, так і в індустрії загалом?
«Топ БараБуки» — це ніби «підсумковий звіт» прочитаного лабораторією дитячого читання НЦ «Мала академія наук України», до складу якої я належу вже понад 11 років. Ми оглядаємо за рік сотні книжок, а тоді даємо орієнтири: що із цього всього найкраще у своїх категоріях. Ми звертаємо увагу на різні критерії: якість тексту й редагування, оформлення, видання. У такий спосіб підкреслюємо, скільки всього чудового й різноманітного в нас вийшло за рік. Адже ви, певно, теж чули, що в нас нема чого читати, що письменники «не пишуть», видавці «не видають», куди котиться світ? Є тільки безсмертна класика і квит. Однак, коли ти бачиш довгий список найкращих видань року на 60 позицій, так і хочеться сказати: «Вау, оце стільки всього класного ми видаємо!» Вибір великий, ми його значно полегшуємо для батьків, учителів, бібліотекарів.
Про досвід літературознавиці і як він впливає на стиль і підхід у творах авторки, зокрема в серії «Панна Оля» та «Панна Софія»?
Мій досвід літературознавиці впливає на все, бо я кожен мистецький твір можу розглядати як текст, що промовляє до когось і про щось. В університеті я отримала базу прочитаного й інструментарій, як читати й аналізувати тексти — це щодня стає мені в пригоді як літературній консультантці, лекторці, редакторці, фахівчині з дитячого читання. У дитячій і підлітковій літературі важливий насамперед читач, тут у гру вступає рецептивна естетика: як сприймають написане тобою читачі? Як авторці мені також корисно знати закони жанру, у якому я пишу. Правопис дуже допомагає. Загальна начитаність — величезний плюс!
Філологиню в мені видає зокрема й те, що мої героїні завжди читають: я наполегливо закладаю в рукописи згадки про якісь цікаві книжки, вірші, цитати, пісні, фільми абощо. Мої героїні орієнтовані на читання, бо такими я бачу й тих, хто бере в руки мої книжки. Мовляв, якщо вам цікава «Панна», гляньте ще ось цю книжку.
Чи впливають відгуки читачів на роботу авторки та вибір тем для майбутніх книг?
Не обов’язково, але я можу це врахувати. Діти рідко самі пишуть відгуки. Особливо, якщо це молодші підлітки. Їхню реакцію на написане зазвичай передають дорослі, а це — інший фільтр.
Я люблю приходити на зустрічі із читачами й читачками, які вже прочитали мої книжки, зацікавлені, ставлять запитання. Там я можу «протестувати», чи працює текст, чи діти реагують на жарти, чи їм цікаво і смішно. Це ти в дорослій літературі можеш писати щось герметичне і сподіватися, що хоча б хтось осягне твою думку. А з дітьми, якщо пишеш незрозуміло, нудно, затягнуто — ти пропала. Вони тебе не читатимуть, відкладуть, відкинуть і бачити твою книжку не захочуть.
Про розвиток української дитячої літератури сьогодні й що, на думку авторки, потрібно змінити?
Озираючись на 11-річний досвід прицільної роботи з дитячою літературою, можу сказати, що ми інтенсивно розвиваємося. Зараз особливо помітно, що формуються «школи» письма: наприклад, учні й учениці Оксани Лущевської, або Тані Стус, або люди, що приходять на письменницькі курси чи семінари «Наука БараБуки». Автори зараз мають потребу в менторстві, літературному чи психологічному супроводі, і звертаються по допомогу до колег. Це відчутно з книжок, які виходять останні кілька років.
З’явилося більше розважальних і смішних книжок, у нас менше бажання повчати й виховувати дітей (хоча такі книжки також є). Виходять ґрунтовні тексти для підлітків: фентезі й реалістичні, що торкаються різних тем формування ідентичності. Ці тенденції мені однозначно подобаються.
Про розвиток української дитячої літератури сьогодні: у чому потрібна підтримка?
Підтримати можна сприянням і грішми: запровадити, а не скорочувати премії для дитячої та підліткової літератури. Бо зараз таке враження, що дитяче десь плутається під ногами або лишається на маргінесах «дорослої» літератури нікому нецікаве і вторинне.
Також хотілося б шукати можливості для перекладу і просування на західний ринок, бо в нас є що сказати про себе світові, і не лише про війну.
Про твір або автора/ку, які особливо надихнули Ольгу Купріян у її творчості
Це була не одна людина. Насамперед мене надихають цікаві живі люди зі своїми звичками й гострими кутами. Про таких людей цікаво писати як про персонажів, хоч для співжиття вони не завжди комфортні.
Мене багато надихали мої вчителі. Починаючи від учительок у школі, які підтримували мої письменницькі спроби. Дуже вплинули викладачі в Могилянці, особливо Сергій Іванюк, який багато років читав курс «Основи літературної творчості» і який після того запросив мене писати для підліткового журналу «Однокласник» і до самої смерті підтримував усі письменницькі спроби. Дуже вплинув літературознавець Ростислав Семків, який завжди півжартома повторював, що кожен філолог мусить написати книжку. Уже коли я сама стала писати, мене почали надихати мої колеги, чиї книжки я безмежно люблю. Обожнюю стиль Галини Ткачук та Олесі Мамчич, завжди думаю: хотіла б писати так само класно, як вони! Але я так ніколи не писатиму, а писатиму, як Ольга Купріян, і в цьому теж є свої плюси.
Також мене безмежно надихає моя донька Ярослава. З нею я читаю найкращі книжки, випробовую тексти й жарти, які «працюють», також я спостерігаю за її друзями — і це дає величезний матеріал для писання.
Про нові формати або жанри, з якими авторці хотілося б експериментувати в майбутньому, щоб зробити дитячу літературу ще цікавішою
Тут я довіряю видавництвам. Мені цікаво працювати з тим, що вони вміють продавати, але робити це по-своєму. Я беруся за складні теми, люблю виклики. Мені цікаво писати на різний вік, працювати з темами про випадіння волосся в дітей чи про похорон, чи про період Великого князівства Литовського, про бобрів чи про міських дітей і їхні розваги на районі.
Мені так само цікаво освоїти класичні жанри, жанри масової літератури, бо в них можна «запакувати» глибокі історії, і вони будуть зрозумілі більшій кількості читачів. Тут, до речі, мені теж допомагає освіта літературознавиці: я знаю, що так робили до мене й робитимуть після мене, цей спосіб увічнив для нас Умберто Еко, написавши детектив «Ім’я рози» й заповівши читати його на пляжі.
Про нові формати або жанри, з якими авторці хотілося б експериментувати в майбутньому, щоб зробити дитячу літературу ще цікавішою
Мені цікаво подавати складні теми просто, щоб ми могли про них подумати, осмислити їх, проговорити. У 2021 році в мене вийшла повість «Мирослава та інші з нашого двору», звідки можна запам’ятати тільки те, як діти викликають за гаражами міфічну Гумову Дупу, а можна поговорити про упередження до внутрішньо переміщених осіб, різні формати сім’ї, хвороби наших рідних і те, як ми піклуємося про свій дім.
Поради молодим авторам, які тільки починають свій шлях у дитячій літературі
Раджу звернути увагу на курси Litosvita. Це потужна спільнота, яка дає базу, потрібну для написання текстів, але також дає розуміння, як працює сфера, напрацьовуються робочі контакти та дружні зв’язки.
Коректорки: Анна Ковбасенко та Ангеліна Іванченко.
Дизайнерка: Софія Віннік
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
