Пусті вагони, жовті ліхтарі, холодний чай. Розкроєне полотно країни залізницею зі сходу на захід, півдня на південь. Десь поміж великих маршрутів по яких їдуть товарняки та пасажирські поїзди, по вінця яких забиті крамом різного ступеня доступності, всі місця яких зайняті далекими та ближніми пасажирами. По артерія колій, потяги розносять усе життєво важливе спорядження для людей та міст. Залишаючи пустоту у вагоні та серцях подорожніх, які встигли прив’язатися до цих вагонів. Тільки по давним давно забутих шляхах все ще курсують поодинокі потяги і дрезини, водії яких не могли проміняти свій дім на великий маршрут. Від одної станції до іншої, обходячи всі містечка та села по замкненому колу, лише щоб повернутися додому, де на тебе завжди чекають.
«Останній» потяг додому відправлявся з одної з цих станцій, що вже виходили на велику залізницю, але все ще залишались в «малому» колі стацій. Міста переферії, міста на рубежі залізниць. Кінці та початки історій, що сталися тут.
Як завжди в таких історія, все відбувається під вечір, коли нікого навколо, лише пусті вулиці які сніг старається замести, але в нього не виходить. Поодинокі ліхтарі світять поміж вулиць. Деякі магазинчики все ще відкриті, але вже такі пусті. Гарячий чай зігрівав хоч трохи в цьому холоді.
Зимові поїзди це завжди щось дивне та чарівне, не виносимо важке та не виносимо важливе. Час, що змінює свій плин тут, переплітається та закручується у петлі, даючи змогу статися всіляким дивам. Як от повернення додому. Не завжди очікуєш, але завжди приходить час що потрібно відвідати свою малу батьківщину. Згадати усіх хороших, чи не дуже знайоми. Згадати все і всіх. Згадати, що тебе тут тримає. Спогади навічно в’їдаються нам у шкіру, мов дим вогнища. Залишаються з тобою, мов кров на білосніжній хустині. Дають щось, що вже ніхто не забере ні за яких обставин. Головне знати за які зі спогадів триматися. Деякі ватро хоч і почестями, але варто залишити. Деякі краще взагалі не згадувати без потреби, щоб не ранити своє серце знову. Деякі варто тримати найближче до серця, щоб ні в якому разі не забути.
