Все тая ніч пустая
Все світять зорі в далечі
Та там більш нічого і немає
Одні лиш зорі далекі
Все вічність круте жорна тай лише
Засипає небокрай пилом золотавим
Зоряний вітер їх несе
У далекі небокраї
Все дме і дме
Засипаючи волосся всіх
Хто йде, чекає, не покине,
Усіх хто спить
Усіх кого зірки не минуть
З усіх усюд
Все буде пилом тих зорей укрито
Усе ж це буде на віки
Ніч. Темна. Автостанція. Останній автобус. Тільки одинока лампочка спробувала розривати в'язку темноту.
Сідаючи на потяг, нічого навіть нікого не очікував, бо вагони були пусті. Навіть попри це поїзди їздили, везучи лічених пасажирів.
Перший розділ історії "Зорі… Останнє що я хотів би побачити перед смертю. Небо бачив колись давно. Колись коли не був закований у метал та навіки проклятий служити поклонникам Великого Голодного."
«Сад Гетсиманський» здається своєрідною похмурою передісторією до пригодницької історії про гордих тигроловів на Далекому Сході — жорстока, камерна й абсурдна буденність Андрія Чумака, зображеного в романі-протесті Багряного.
«Сад Гетсиманський» здається своєрідною похмурою передісторією до пригодницької історії про гордих тигроловів на Далекому Сході — жорстока, камерна й абсурдна буденність Андрія Чумака, зображеного в романі-протесті Багряного.
