Авторка рецензії — Дарина Рой | ⭐️⭐️⭐️⭐️ |
|---|---|
Жанр: ньювейв, синтпоп | Дата релізу: 30.05.2025 |
Рекомендовані треки: шансон, yay | ПОТОП Distribution |
Слухати: https://orcd.co/pershyi
Звук ностальгії: Рецензія на мініальбом «перший альбом» від «лєксуса дарниці»
Останнім часом мене дуже зацікавила українська електронна сцена. Тому я рада представити вам, так би мовити, гарячий «пиріжечок» від проєкту лєксус дарниця. Хоча реліз відбувся майже місяць тому, запевняю, він і досі здатен зігріти й порадувати.
Прослухавши «другий альбом» (рекомендую почитати огляд на нього), ми тепер переходимо до «першого». І ні, ніхто нічого не наплутав: саме в такій хронології відбулося оприлюднення цих мініальбомів. До цього варто звикнути, адже це — Дарієн, і від нього ніколи не знаєш, чого очікувати!
Нагадаю, з ким ми маємо справу. лєксус дарниця — це київський проєкт виконавця Алекса Дарієна, вокаліста та фронтмена гуртів Layuchi Kvity і Spokusy. У 2020-2022 роках він вже починав сольну кар'єру, яка обірвалася, обмежившись кількома синглами. Однак як лєксус дарниця Дарієн творить з листопада 2024-го, поєднуючи альтернативні та електронні мотиви.
В атмосферу «першого альбому» затягує інтро під назвою «травень». Воно є своєрідною сполучною ланкою між цим релізом та останнім треком «епатаж» з попереднього EP, адже містить ті ж рядки та схожу мелодію, доповнені криками з концерту.
«уау» — композиція, що взяла від «травня» основний драм-енд-бейс мотив, доповнивши його іншими електронними звуками, гітарним рифом (що виконує роль баса) і вокалом. Сам Алекс про «уау» говорить так: «Тут багато смутку, важкого настрою та роздумів. Для мене це найпечальніша пісня, яку я коли-небудь писав». І з ним важко не погодитися.
Градація меланхолійних частин, де виконавець у вокалі бере вищі ноти (ця манера стала фішкою його індивідуального стилю), та частин, де голос нижчий і поданий у формі речитативу, виглядає стильно й красиво.
Окремо хочеться виділити бек-вокал, що починається з 2:21 (особливо на фразі «не зважай») — він нагадує розпачливий плач чи знесилений крик, викликаючи неймовірну тугу. Загалом, «уау» просочений нею в кожній секунді, тож на тлі іронічних і танцювальних треків, що виходили раніше, він виглядає серйозно й незвично. Одначе, він виявився вдалим, чи не одним із найкращих треків усього EP. Або навіть усієї дискографії...
Щодо тексту, то він чудово співпрацює з інтонацією вокалу й настроєм інструменталу: саркастичне «вау», розчароване «це абсолютний провал», розгублене «тільки не відпускай». За словами Лєксуса, «уау» — це пісня про розставання. Гадаю, якби воно було треком, то тільки «уау»: вимучене, виснажливе й тяжке, ніби кайдани.
«теремки», як нескладно здогадатися з перших рядків («я народився на околиці столиці»), — це трек про рідний район Лєксуса, де він прожив понад 20 років. Композиція увібрала в себе риси трип-хопу та даунтемпо завдяки стриманому темпу, спокійному вокалу й розміреним басовим партіям, що створює одноманітне, просте, але приємне звучання.
«теремки» відчувається як прогулянка після дощу, який охолодив вулиці під кінець спекотного літнього дня — вони прямо випромінюють затишок і ностальгію. Це тепла й мінімалістична композиція, тож, гадаю, і коментар до неї має бути аналогічним.
Спойлером до «першого альбому» ще у квітні став трек «шансон», що вийшов спочатку як сингл. Я одразу закохалася в цю пісню та встигла розхвалити її в окремому огляді. Тож, щоб не повторюватися, буду тут лаконічною, хоча мені так і хочеться написати про неї ціле есе.
«шансон» — одна з найсильніших композицій «лєксуса дарниці». У ній помітний (однозначно позитивний) вплив сайд-проєкту Алекса Дарієна Layuchi Kvity завдяки чисто шугейзовому та нойз-поп аранжуванню. Усе це доповнюється електронними та драм-енд-бейс елементами, притаманними вже самому лєксусу дарниці. Я люблю поєднання рис різних жанрів, оскільки саме воно зазвичай створює впізнаваний стиль виконавця, що є наріжним каменем, якщо ми розглядаємо мистецтво не як банальну монетизацію.
«шансон» ніби далекий, ледь розпізнаваний голос минулого — з першим коханням і рідними дворами, — куди вже не повернутися. У багатьох найщасливіші часи лишилися позаду, а майбутнє уявляється туманним і безрадісним. Не кожному Випадок підготує щастя. Тоді що нам залишається, окрім спогадів, що заволокли очі вологою пеленою?
Останній трек «тріптих» я, чесно кажучи, не зрозуміла. Для мене він не залишив конкретного враження: з розряду тієї музики, яку поставиш на фон і потім навіть не згадаєш.
Інтро композиції нагадує дешеву попсу. Лише на другій хвилині (а довжина «тріптиху» п'ять хвилин) з'являється непоганий танцювальний ритм. Вокал залитий надмірним автотюном, що, можливо, має на меті розбавити основну мелодію. Хоча це й не типовий гіперпоп... Рятують композицію лише окремі моменти в кінці: глухий шугейзовий риф, електронні мотиви та вокал, тепер уже з накладеним ехо й ідеальним, як завжди, «протягуванням» саме там, де треба. (Алексе, навіщо ти взагалі «тюниш» свій шикарний голос?).
Мініальбом «перший альбом» мені сподобався, оскільки в ньому є якісні й оригінальні композиції: «уау», «теремки» і «шансон». Як поціновувачка електроніки та року, я була задоволена; автору проєкту вдається поєднувати їх настільки органічно, що й голки не підсунеш. Плюс помітний ріст «лєксуса дарниці» як виконавця. Аранжування стало різноманітнішим, але при цьому витримане в єдиному стилі.
Чекаю концерту в Києві, одним словом! Я навіть встигла придумати, що вдягну.
