Люди просто не янголи - це зрозуміло.
Я гадаю, це ясно - куди не поглянь.
Люди тільки вигадують німби і крила,
Та не стане вже краще від їх замовлянь.
Ми побрались із нею під квітом черешні,
У тіні квітів хмар проказали слова.
Пелюстки відлітали у роки прийдешні,
І рожеві її і моя голова.
Простирадла проміння з вікна заливало,
Птаха вранішній спів очі нам відкривав.
Ми недільні газети весь час купували,
Та ніхто навіть слова із них не читав.
Люди просто не янголи - це зрозуміло.
Люди тільки вигадують німби і крила...
Пори року ідуть і епохи зміняють.
Оголила черешню холодна зима.
Грай голодних круків очі нам відкриває,
Кулаки голе дерево в небо здійма.
Кулаками зима люто б'є і нещадно,
І скажений бряжчить у вікно буревій.
Засуває вона штор безсенсові рядна,
Мов фатою весільною - шматтям із мрій.
Люди просто не янголи - це зрозуміло.
Люди тільки вигадують німби і крила...
Надсилайте любові букет білих лілій,
Надсилайте любові дубову труну.
Хай усі голуби до любові воркують,
Як не-янголи-люди чекають весну.
Надішліть до любові листи й валентинки,
Що заюшені кров'ю убитих надій.
Хай співають любові з вінилу пластинки,
Як не-янголи-люди позбавились мрій.
Люди просто не янголи - це зрозуміло.
Люди тільки вигадують німби і крила...
І не в тому біда, що серця їхні чорні.
Люди пестять й втішають, коли ти ростеш,
І вони нагодують у дні, коли хворий,
І вони поховають, коли ти помреш.
І вони би хотіли залишитись поруч,
І любили би вічно, якби спромоглись.
Та приходить зима, облітає черешня,
І співочі птахи відлітають кудись.
Люди просто не янголи - це зрозуміло.
Люди тільки вигадують німби і крила...
