І стала Вода
На службі в Вогню.
І серце моє із каменю
Не видобути жодному шахтарю.
Жодному шахраю
Не обманути смерть,
Що несе течією
Просто (нам) до дверей.
Бажаю страждань ворогам.
Скажіть,
Який з вівтарів
Засипати нам дарами,
Щоб повернути життя
Туди,
Де Ріка поховала усе
Під морями?..
06.06.2023
поезія із самого дна воєнно-зимової апатії
актуалізація сумнівів у власній необхідності та реалізованості в ролі поета
весь оцей зайвий і трохи притягнутий за вуха фаталізм
Вірш про саморефлексію та «самозбирання» після переломного моменту.
Цей текст — про людину, що губиться серед міста й власних думок. Про відчуття, коли навколо шум і світло, а відповідей нема. Про ніч, що дробить тебе на уламки, поки ти мовчиш і шукаєш сенс там, де його не залишили.
Ми розминулись у шумі вокзалів, та кожен рядок — як спогад про недопитий чай і зустріч, що була. Навіть у поспіху життя, у дешевому вині й тумані значень — серце шукає ту саму стежку. Там, де все почалось.
Вірш про саморефлексію та «самозбирання» після переломного моменту.
Цей текст — про людину, що губиться серед міста й власних думок. Про відчуття, коли навколо шум і світло, а відповідей нема. Про ніч, що дробить тебе на уламки, поки ти мовчиш і шукаєш сенс там, де його не залишили.
Ми розминулись у шумі вокзалів, та кожен рядок — як спогад про недопитий чай і зустріч, що була. Навіть у поспіху життя, у дешевому вині й тумані значень — серце шукає ту саму стежку. Там, де все почалось.
