Люди гріють руки не наступним, а собі:
тихо,
ховаючись,
рятуючись,
незадумуючись.
Люди ріжуть душі ближніх й власні:
сильно,
глибоко,
різко,
навмисно,
ненароком.
Люди дивляться у світ, не в себе:
сліпо,
нерішуче,
з відчаєм,
з питанням,
з надією,
з сподіванням.
Бо внутрішній критик - це теж я)
Ніби мотузки — на тілі й на шиї,на стопах, на спині, сідницях і грудях, я гублюсь у мінному полі бажань.
Я - достатня умова для свого існування
болісне усвідомлення байдужості близької людини, проте без відчаю, адже гріх пішов зі зникненням снігу присутності цієї людини.
болісне усвідомлення байдужості близької людини, проте без відчаю, адже гріх пішов зі зникненням снігу присутності цієї людини.
