Прокинся мій світанку,
Я щоночі вечорію,
В зітханнях очима згораю,
Руками торкався тіла, - як на баллу одному.
Вона каже: " Ти притягуєш мене, в полуденному світлі."
При стрічці відкритій, ми пролунаємо
При камуфляжах і вкорочених штанцях,
Згораю у танці - тільки вдвох
Любов розтане під гірськими дорогами, а млини й пасовища вдихнуть пахощі майбутнього, що були поверхами зведені, в очікуванні поглядів, на світлі вітрини.
Прохання про залишок, втіху з рідним плечем, імпонує та свідчить про тривогу, - катастрофою, що трапилася незадовго до " найкращих " канікулів, в проміжку озера, забутого тінню зими.
Супровід під лихо, - передає пахощі, ніжні, щирі, дбаливо мрійливі. Поринають у світ, поринувши руки до земної пустелі, за столиком емоцій. Які звабливо опустить очі, щоб не заплакати під шум.
Хто тобі м'яко стелить, в час самоти, коли підступаєх до вікон сліпих непроглядна ніч?
Хто тобі м'яко стелить, в час самоти, коли підступаєх до вікон сліпих непроглядна ніч?
