У ХІІ столітті в німецькому місті Магдебург всі важелі влади належали архієпископу, тобто він фактично правив містом. Духівник поєднував у своїй особі духовну й політичну владу. На противагу йому, існували місцеві еліти, які заробили гроші за рахунок торгівлі. Тому у 1118 році містяни домовляються з архієпископом Віхманом про привілеї, серед яких є право створювати власні закони та порядки.
У 1294 р. магдебурзькі громадяни викупили в архієпископа посади бургомістра та бурграфа, щоб обіймати їх на свій розгляд. Хоча архієпископ формально залишався суддею, решта посад обіймали містянами на їх розгляд. У тому ж році обов'язки ради і народних засідателів були розділені, в якому Лава (Schöffenstuhl) відповідала за здійснення правосуддя, тоді як Рада відповідала за адміністративну функцію та законодавство.
Мабуть основою Магдебурзького права був збірник законів відомий під назвою Саксонське Дзеркало. Цей кодекс мав відображати земельні відносини Східної Саксонії. Сам збірник можна поділити на земельне право на непривілейованих осіб та ленне право для привілейованих осіб. Головним нововведенням у магдебурзькому праві було усунення так званого «ризику судового розгляду». Вже в першому пункті було виключено, що процес може бути програний просто через неправильний вибір слів у процесі. Цей розрив із традицією, з одного боку, зміцнив довіру до суду, а з другого боку, створив більшу правову визначеність. Для купців, що перебували в місті проїздом, діяло “гостьове право”, яке походило від римського ius Peregrinus). Передбачалося, що у зазначених випадках спір вирішується судом протягом одного дня. Ці правила судочинства свідчать про те, що магдебурзьке право було перш за все комерційним. Магдебурзці також закріпили таку норму, що власники несуть відповідальність за товар, врегульовані зобов'язання щодо бухгалтерського обліку, питання впорядкованого бухгалтерського обліку та акціонерного капіталу, а також фідуціарну роботу.
Важливий крок було здійснено в кримінальному праві. Німці скасували поняття сімейної відповідальності, тобто за злочини батька не могли відповідати діти чи інші родичі. Процес пошуку справедливості був модернізований шляхом введення показань свідків, які фактично замінили кровну помсту і ордалії. Скасовано термін давності щодо насильницьких злочинів. У ХVI столітті міста магдебурзького права могли використовувати німецький кримінальний кодекс, який був відоме під назвою Кароліна. Цей кодекс мав риси як кримінального так і процесуального права. Узагалом німецьке законодавство у своїй суті поєднувало досягнення римського, канонічного та германського звичаєвого права.
Разом з німецькими колоністами право почало свій рух на схід. Четвертий великий магістр Тевтонського ордену, Герман фон Зальца, у 1233 році надав ряд привілїв для міст Пруссії, заснованих або підпорядкованих ордену. Так він це описав у своєму наказі: «Ми наказуємо, щоб у цих містах Магдебурзьке право дотримувалося в повному обсязі навіки. Надається наступний привілей: якщо обвинувачений повинен бути оштрафований на 66 шилінгів (у звичайномі місті), він повинен бути оштрафований тут (у місті з магдебурзьким правом) на 30 кульмських шилінгів». Права і привілеї сприяли притоку торгівлі та ремесел у міста Центрально-Східної Європи. Спочатку це право перейняли князі з роду Грифів та П’ясти, потім німці принесли магдебурзьке право у Богемію, Польщу, Угорщину. На території України німецьке право розповсюджується в кінці ХІІІ - на початку XIV століття. Нам відомо з письмових джерел, що місто Сянок отримало Магдебурзьке право у 1339 році від князя Юрія ІІ Болеслава. Зустрічалися й більш ранні дати, для прикладу, місто Володимир отримав Магдебурзьке право в 1324 році. Проблемою у визначенні року надання Магдебурзького права є те, що до нас мало дійшло оригінальних документів, а відомі нам лише укази, що підтверджують надання цього права раніше, але без посилання на конкретну дату надання. Це видно на прикладі Львова: нам відомо, що король Каземир ІІІ Великий підтвердив привілей міста Лева в 1356 році, а коли його надали точно невідомо.
Королі й феодали Центрально-Східної Європи надавали містам Магдебурзьке право з метою оживити торгові відносини зі Заходом та Сходом, створити економічну основу для процвітання свого королівства. Міста з Магдебурзьким правом були багатшими, ніж звичайні міста в силу встановлення власних правил гри. До того ж часто ці міста мали німецькі громади, які приносили зі собою передові технології та вміння.
Особливістю кожного міста з Магдебурзьким правом є демократизм інституцій. Основними частинами магістрату була Лава та Рада. Наприклад, Лава мала 12 засідателів, які обиралися довічно, очолював їх війт. Засідателі, в основному, розглядали кримінальні справи. Іншою стороною була Рада. Її обирали для контролю за Лавою. Спочатку до складу Ради входили 6 радників (райців, консулів), яких обирали на 1 рік. Раду очолював бургомістр (проконсул), але його посада була ротаційною кожного місяця. Тобто, щороку обирали трьох бургомістрів — один був представником львівського королівського старости, другий — Ради, третій — від міської громади. Вони по черзі виконували свої обов'язки протягом 1 місяця щоквартально. Важливо згадати, що у Львові певний період діяла третя інституція в магістраті - це колегія 40 мужів. Цей орган мав здійснювати контроль над двома іншими гілками магістрату. До її складу входили бідні міщани, ремісники та русини.
Також у складі магістрату був виконавчий орган — «Міські слуги», яких не обирали, а наймали за оплату. Головним виконавцем був прокуратор. До його складу також входили: інстиґатор (прокурор), синдик (адвокат), возний (дрібний судовий виконавець), нотаріус (писар), людвисар (ливарник, гармаш), годинникар (ознакою міста з магдебурзьким правом була ратуша з годинником), геометр (фортифікатор), лікар, товмач (перекладач), рурмайстер (вассерляйтер, доглядач водогону), мірник (доглядач «міри» на площі Ринок), доглядач «важні» на площі Ринок, воскобійник (доглядач за воском і якістю товарів), відбілювач полотна, яточник (наглядач за ятками на площі Ринок), лазняр (доглядач міської лазні), пургант (прибирач сміття), ключники (на міських брамах), трубач (на ратушній вежі), кат. Також в підпорядкуванні були наймані солдати, міська варта, яка споєднувала роль війська й поліції та різного роду чорнороби.
Крім виборності посад, іншим стовпом магдебурзького права було громадянство. Отримати громадянство було важко. Навіть народженим у шлюбі містянам було важко отримати весь пакет прав та привілеїв. Зазвичай, громадянин міста мав власність, прекрасну репутацію. Тому не дивно, що містяни гордилися своїм походженням та громадянством. Втрата громадянства була рідким явищем, хоча прецеденти були.
Після отримання магдебурзького права міста часто закривалися в своїй внутрішній політиці, тому не брали участь у загальнодержавних справах. Їх могли запросити на Сейм або вони могли пролобіювати свої інтереси через шляхтича. Попри внутрішню закритість, міста були оплотами торгівлі, ремесел. Не дивно, що шляхтичі часто просили для своїх міст привілей Магдебурзького права, аби покращити свої економічні позиції. У королівських містах ситуація з отриманням Магдебурзького права була простіша.
Демократизм міст з Магдебурзьким правом позитивно впливав на самоідентифікацію мешканців. Міщани в Києві стали на захист православ'я спільно з козаками. Братські школи у Львові та Києві підтримували одновірців містах. Права та привілеї були фактором, який сприяв розвитку самоврядування.
Коли Московія почала анексувати землі, то одними з перших жертв їхньої агресії стали міста з магдебурзьким правом. Лише деякі “привілейовані міста” зберегли за собою це право. Ще одним кроком до скасування магдебурзького права було ухвалення Єкатеріной ІІ “Грамоти на права и выгоды городам Российской империи”. По суті це було урізане магдебурзьке право, яке було пристосоване до московської дійсності. На Правобережжі Магдебурзьке право трималося аж до 1831 року, поки не було скасоване Ніколаєм І. На території ж Галичини, Магдебурзьке право було скасовано під час реформ Марії-Терезії та Йозефа ІІ. Імперія Габсбургів в той час централізовувала владу, тому на зміну привілеям прийшло більш прогресивне право.
Магдебурзьке право є прикладом того, як наше суспільство приймає кращі інституції Європи. Магдебурзьке право стало вікном, через яке ми отримували досягнення західної політичної та правової думки. Саме від Магдебурзького права витікає сучасне європейське міське право.
