Сюзанна Кларк є недооціненою та нішевою письменницею на українському книжковому ринку. Про неї мало хто чув, мало хто читав її твори та ще менше тих, хто ними захопився. Що є дуже прикро.
Прочитати про те, хто така є Кларк усі можуть шляхом елементарного ґуґлінгу, тож я не спинятимусь на цій клішованій частині так, ніби пишу статтю. Бо це не буде такий допис, які мені трапилися на Друкарні. Зазначу лише, що вона є близькою до Ніла Ґеймана, який є поціновувачем її творів.
Гаразд, якщо це не буде стаття, то що це буде? Та просто допис з міркуваннями, ніби у власний щоденник.
Тож, пересторога: СПОЙЛЕРИ до книг (та й до серіалу теж).
Багато хто замислювався: як би виглядав наш світ, якби у ньому була магія? Що ж, Сюзанна Кларк написала про це книгу, й не одну!
Вона майстерно поєднала історію Великобританії з її фольклором та віруваннями, створивши достовірний, максимально схожий на реальний світ, де єдиним втручанням у історію та дійсність є те, що магія існує. Події першої книги, яка познайомила читача з творінням Сюзанни Кларк, “Джонатана Стрейнджа та м-ра Норрелла” розгортаються в період наполеонівських війн. На початку століття, коли техногенний прогрес почав брати гору над забобонами та віруваннями, давно втрачена магія повертається. Більше трьохсот років у Великобританії не було жодного свідчення надприродного, суспільство почало схилятися до думки, що магія була лише вигадкою сивої давнини. Джентльмени, що цікавляться містицизмом, винаходять новітню концепцію - магом є не той, хто чаклує, а той, хто вивчає історію магії й, відповідно до цього, існує навіть товариство анлійських магів, якому належить ціла одна книга з практичної магії! Аж тут на теренах Північної Англії з’являється справжній практикуючий маг - містер Норрелл.
Цей літній джентльмен разюче не відповідає очікуванням до образу магів - маленький, миршавий, спорохнявілий та зверхній чоловічок, що мав нахабність привласнити собі усю магію, скупивши кожну книгу про магію та з магії. Проте саме він присвятив десятиліття свого життя вимерлому мистецтву та саме з нього починається відродження англійської магії.
Поява містера Норрелла та відродження магії майстерно вплітається у справжню історію Англії. Норрелл досягає своїх амбіцій за допомогою своєї присутності на політичній арені, надбаючи зв’язків серед політиків, коли за допомогою магії впливає на бойові дії. Його учень, Стрейндж, йде на війну у війську Веллінгтона та допомагає на полі бою чарами. Сюзанна Кларк не відступає від дійсної історії, а лише вплітає у цю канву магію так, якби вона дійсно існувала. Історичні постаті та події не зазнають змін, Кларк не рятує світ, не перекреслює хід історії. Вона лише майстерно та непомітно вбудовує магію у прогалини.
Проте, хоча магія почала зникати з Англії за кілька століть до подій книги, до того землі Великобританії були переповнені нею. Подарував англійцям магію король Північної Англії - захопивши ці землі, він уклав угоду з тутешньою природою й тим самим наділив англійців магією англійських земель. Жителі Північної Англії й досі вважають себе підданими свого короля, хоча він пішов до Інакших Країв ще триста років тому, після чого магія й почала згасати. Вони вірять, що настане день, коли Король повернеться.
Король Північної Англії - легендарна постать у романі Сюзанни Кларк. Він є уособленням англійської магії, тим, хто навчив англійців чарам. Прийшовши з Інакших Країв безіменною дитиною на чолі ельфійського війська він блискавично швидко захопив північ країни, де й постало королівство Північної Англії. Він узяв собі ім’я людини, яку вважав своїм батьком - Джона Ускґласса, середньовічного феодала, чиї землі були відібрані нечесним шляхом. Ввважаючи себе правонаступником батькових земель, Джон Ускґласс їх “успадкував”, не лишаючи вибору тогочасному королю Англії на полі битви. Згодом він став більш відомий як Король Крук.
Король Крук є не тільки реальною історичною постаттю у всесвіті С. Кларк, а й метафоричним провідником між Фейрі та світом людей. Людина, яку немовлям прихистили Оберон та Титанія й виростили у Інакших Краях. Він був вихований фейрі, він є правителем одного з королівств фейрі, але сам він - людина. Він є посередником між людьми та магічними істотами. Й саме він укладає певний мир між ними, співпрацю та обмін знаннями. Без Короля Крука в цій Англії не існувало б тієї магії, яку згадують історики цього всесвіту.
Але ж якою вона є, ця магія? У світі С. Кларк магія схожа на фізичний процес та домовленість одночасно. Людина може опанувати чари, знаючи певні формули та обряди. Але для того аби ці чари спрацювали, чародій має отримати прихильність природних сил. Саме тому Король Крук “подарував” людям магію - він, як будь-який фейрі, знав мову, якою розмовляють вітер, дерева, камені та дощі. Він уклав угоду, за якою природні сили відгукувались чародіям. Тож, можна сказати, що то не магія зникла з Англії, то люди втратили можливість домовлятись з Англією.
Для творення магії важливо усвідомлювати, що природа є живою. Тварини, комахи, дерева, каміння, гори, ріки, дощ та хмари - усе живе, усе промовляє до тих, хто вміє слухати, та слухає тих, хто вміє промовляти. Магія просочує усе навколо. Ті, хто знають куди дивитись, можуть побачити заклинання у сплетінні гілля на тлі неба, у розсипу каміння на землі, почути його у шепоті вітру та сичанні струмка. Магія живе у землі та повітрі Англії. Та, на жаль, люди майже не сприйнятливі до магії. Вони не вміють чути природу та промовляти до неї так, щоб природа послухала їх. Люди ніби відділилися від природи у той час, як фейрі лишилися її частиною.
Й оскільки чари так чи інакше впливають на довкілля, вочевидь для творення чарів необхідний дозвіл довкілля.
Вірогідно, також є й певна схильність до чарів - в одних людей більша, в інших менша. Не усім дано опанувати магію, а деякі маги сильніші за інших. Так чи інакше, на момент розгортання подій роману магія не зустрічалася вже кілька століть. Маги минулого, що жили на зіткненні епох, зазначали, що ще протягом їхнього життя втратили свою силу заклинання, якими вони користувалися раніше. Сталося це після того, як Король Крук пішов з Англії до Інакших Країв.
Та магія, яку можуть використовувати Норрел та Стрейндж, є лише блідою подобою тих чудес, які існували за часів Короля Крука.
А що ж там про фейрі? О, їм, переважно, просто нема діла до англійців. От ви часто думаєте про норвежців? От і фейрі нечасто думають про англійців.
У книгах Сюзанни Кларк фейрі постають не толкінівськими ельфами, що вже стали частиною масової культури, а дійсно англійськими фольклорними створіннями. Такими, якими вони виникли у віруваннях людей, що населяли англійські землі. Це не благородна нордична, мудра, врівноважена та зверхня раса. Хоч зверхньості їм не бракує, фейрі Сюзанни Кларк - це класичні фейрі з епосу та легенд. Хаотичні, легковажні, імпульсивні, стихійні як сама природа, та неодмінно різні - мудрі та легковірні, могутні та слабкі, прекрасні та химерні, підступні та доброзичливі (на свій манер). Вони дійсно дуже подібні до самої природи, через що людям здаються несповна розуму.
В діях фейрі є своя химерна логіка, за якою людині складно прослідкувати, адже ці створіння покладаються на магію, а не на раціональність. Чари стирають для фейрі межу між минулим та майбутнім, живим та неживим, жорстокістю та благодійністю, можливим та неможливим. Навіть у самому романі є фраза з приблизним змістом на кшталт: якщо людям дістався розум, то фейрі дісталась магія.
Проте, хоча люди часто вважають поведінку фейрі химерною та хаотичною, самі вони, здається, не мають проблем із тим, щоб розуміти людей. Вони чудово розуміють доводи людей, просто не зважають на них. І тут я зроблю посилання на конкретне оповідання зі збірки Сюзанни Кларк - “Том Ясенвітер, чи Як у Торсбі чарівний міст збудувади”. Це оповідання яскраво відображає взаємини двох друзів, один з яких людина, а інший є фейрі. Том прекрасно розуміє усе, що йому намагається донести його друг, просто дослухається лише до того, що сам вважає таким, що має рацію. Й у цьому оповіданні дуже наочно показано, що фейрі не позбавлені логіки, просто люди не бачать усіх логічних зв’язків. Тож, не те щоб фейрі та люди не могли порозумітися. Просто фейрі не вважають за потрібне пояснювати свої дії.
Але й у романі, “Джонатані Стрейджі…”, відображена тривала історія взаємин між людиною та фейрі. Це відносини між Джентльменом та Стівеном Блеком. Після того, як Стівен Блек виявив до Джентльмена те, що людина сприйняла б за буденну ввічливість й навіть професійний обов’язок, Джентльмен пройнявся невичерпною повагою до благородства та вправності Стівена. Він захотів віддячити Стівенові, й з цього моменту почалася історія, яка стала особистою трагедією та травмою для Стівена, але була виявом доброти та благодійності Джентльмена.
З точки зору Стівена Джентльмен спричинив купу горя, жорстокості та злочинів, але з точки зору Джентльмена він робив добру справу - встановлював справедливість та допомагав другові. Усе, чого він хотів, це висловити вдячність та винагородити Стівена, відновивши його історію, збагативши та, врешті, виконавши давнє пророцтво, за яким Стівен мав стати королем. Джентльмен допомагав Стівену від щирого серця та з найкращими намірами, але його методи та вчинки Стівен міг назвати лише нескінченним невимовним жахом.
Тож навіть те, що фейрі благонамірений не означає, що він є добрим до людини або з точки зору людини.
І, наостанок, те, що зацікавить більшість. Який же вигляд мають фейрі? Вони виглядають як ельфи Толкіна? Чи вони більше схожі на тих, кого ми бачимо у “Лабіринті”, “Темному кристалі” та на малюнках Браєна Фрауда? Усе й одразу!
Як ви називаєте усіх нас фейрі, так й ми називаємо усіх людей християнами незалежно від їхнього походження чи віросповідання.
Цитата не дослівна, але на сторінках “Джонатана Стрейнджа” ви точно зустрінете цю думку.
Фейрі, ельфи, чарівний народець, інакшокрайці - це не якась одна, окрема від людей раса, вони усі різні. Це й крихітні феї розміром з метелика, й гобліни, й лепрекони, й сила силенна інших істот - з лисячими писочками, дикобразячими голками, козлячими копитцями та оленячими рогами. Приземкуваті та високі, прекрасні й химерні, світлошкірі або смагляві, з брунатним чи сріблястим волоссям. Різноманітні. Але завжди чарівливі. Вони вміють зачаровувати та зваблювати, обманювати та хитрити. Чим фейрі сильніший, тим краще йому це вдається. Або, вірогідно, це залежить й від бажання самого фейрі. Так само, як у традиційних легендах, фейрі оманливо чарівливі та вродливі, проте мають певну особливість. У фольклорі це можуть бути хвіст або ріжки, тваринні вуха, копитця, хутро в несподівному місці. У фейрі завжди є якийсь прихований недолік. У Кларк це правило працює також. А якщо фейрі все ж належить до того різновиду, що не має хвоста або луски, його відрізняють характерні брови, що розлітаються догори, та хитрі лисячі очі. У їхній зовнішності, такій привабливій та захоплюючій, завжди є щось чарівне.
Узагальнюючи, Сюзанна Кларк створила альтернативний розвиток історії - максимально схожий на той, який маємо ми, але з магією. Це не якась невідома вигада країна з іншого виміру, це близький та відомий нам світ, який є практично незмінним, якщо не рахувати магії. Я вважаю, що її роман та збірка оповідань є прикладом розкішної світобудови. В певному сенсі створити світ, який майже нічим не відрізняється та непомітно вплісти у нього епос та фольклор, складніше, ніж вигадати усе з нуля. Вона не вигадала світ, де магія є невід’ємною частиною, вона додала магію у наш з вами світ.
До того ж її книги сподобаються поціновувачам лору, бо чого-чого, а лору в її книжках вистачає. Буквально кожна деталь обґрунтована та пояснена, до деяких елементів світобудови чи історії вона написала зноски на півсторінки - дотепні, просочені чарами та атмосферністю. Зноски до її книг читаєш із задоволенням.
Її стиль та насиченість творів часто порівнюють з Діккенсом та, власне, Ґейманом, але я б ще порівняв її з Толкіном. Не в образу класику, звісно. Толкін створив цілий світ, яким ніколи не припинять захоплюватись. Сюзанна Кларк відтворила той світ, у якому жили наші предки (точніше, предки сучасних мешканців Британських островів) - тих самих, які творили епос, втілювали у життя міфи, вірування та фольклор. Герої книг Сюзанни Кларк ніби живуть у тому світі, де фольклор та легенди Британських островів - це не просто казки, це дійсна історія.
І мені дуже прикро, що у творів Сюзанни Кларк нема свого фандому на теренах України. Бо варто було б. Хоча б заради Чилдермаса!
