В мене завжди була підтримуюча родина. Настільки, що пророкувала залишитись в дівках через стабільно розварені макарони.
З часом я навчилась готувати чимало страв, зрозуміла оце дивакувате: “та хтозна скільки того борошна класти. на око, моя люба. я завжди готую саме так”. І я кипіла чайником роздратування через відсутність чітких пропорцій. Стояла перед бабусею й кліпала тим самим оком, яке взагалі-то мало б знати скільки необхідно борошна на млинці, пироги та сирники. Якийсь нічний кошмар людини із вродженим змішаним астигматизмом.
На все має бути скрупульозний рецепт: цукор білий кристалічний, виготовлений з цукрового буряка - п’ять десертних ложок і без горки, чуєте? це вам до біса не атракціон!
Тепер - коли в мене питають рецепт солянки або з чого я створила крем для медовика на двадцать коржів - важко зітхаю. Солянку я готую “на око”. Господи, я дійсно не знаю яку кількість солоних огірків пропускаю через тертку у запашний бульйон копченостей. Крем! Мені так складно зізнатись, що достеменно не згадаю з чого він там був зліплений, бо стався до останньої краплі згущеного молока - творчий процес. Трохи того, трохи сього, пропорція 1:1, але й вона на бабусин лад - “на око”. Процес приготування того крему був дотичний до створення зілля: лише замість жабячих лапок й листочків венериних кучерів - сметана невідомої жирності та скільки-то чайних ложок сиропу, який взагалі додавався лише у каву. Здається, він був ванільний. Справжнє відьмацтво й крихта незграбності й перед вами - закінчений торт, в спині - ниючий біль, в очах - бажання бачити солодке приблизно ніколи. Але, взаправду, медовик був настільки смачний, що я ладна була зробити пропозицію сама собі.
Макарони. Оох..страх перед цим гарніром досягає апогею й стає схожим на тривожно-фобічний розлад.
Аби не злиплись аби не злиплись аби не злиплись.
Ну і спробуйте тепер довести, що чаклунство й приготування їжі не мають спільного. Заговор на вдалі макарони замість любовного привороту. Ну бо смачно поїсти для мене виявилось пріоритетніше, ніж носити обручку не безіменному пальці.
Я кружляю над плитою, роблячи соус для пасти (паста звучить якось престижніше, за макарони, еге ж? з такою собі ноткою прованських трав). Трохи вершків різної жирності, брусочок плавленого сиру, томат, який сумував без діла близько тижня. І, наприкінці, запашний пучок кінзи, мілко нашинкований злегка отупілим ножем. Для розкриття аромату можна ще й трохи розтерти листочки зелені в пальцях - та, на майстер-класі по приготуванню алкогольних коктейлів дурних порад не дають!
І наостанок моєї зовсім нетипової інструкції по приготуванню будь-якої страви - улюблене моєї родини - давати непрохані поради.
Готуйте для себе.
Готуйте як відчуваєте. Стільки жахливого тіста я викинула у смітник, готуючи за рецептами й скільки чудових пирогів я дістала з духової шафи, додаючи той чи інший інгредієнт інтуїтивно.
Приготування їжі - це мистецтво: тут не місце перфекціонізму - ви дійсно можете додати ще трошки борошна, мої любі.
Й ще одне - тричі подумайте чи готові до шлюбу, адже на ваші неймовірні макарони та пироги зазіхатиме як мінімум ще одна людина.
