Покінчивши з обідом, Арт спустився у коридор і взяв його під контроль. За дві хвилини спустилася Ліра.
— Все норм?
— Так. Розтяжку ставила.
Виявляється, там була розтяжка. Ліра знала про неї і поставила назад. І добре — нічого там лазити кому не треба. Артур зрозумів, що йому формально дали добро на користування схованкою.
— Встав вентилятор назад.
Арт без проблем із цим впорався. Ліра повела його коридором. В кінці були гвинтові сходи, а вгорі виднівся люк. Проте Ліра повела його в прохід на рівень нижче від люка. Тут стояв нестерпний трупний сморід. Уздовж коридору, під сходами, лежало з півтора десятка розкладених та напіврозкладених тіл. Тріщав дозиметр. Місце було непривітне. В кінці проходу були сходи і вибиті двері. Далі прохід був засипаний, але збоку в стіні з'яяла діра. Ліра пролізла в неї, Артур — за нею. Перед ними був коридор, наповнений «Електрами».
— Ну що, підсмажимося чи пройдемо? — спитав Арт.
— «Електра» заряджається за 4 секунди.
— Бери два болти в руку.
— Взяв.
— Тепер бери мене за руку. Я кидаю, розряджаю дві «Електри», пробігаємо — кидаєш ти, і так по черзі до кінця. Чотири болти вистачить.
— Ти робила так раніше?
— Ні.
— Дуже мотивує. Якщо здохнемо — винна будеш ти.
— Домовились.
Ліра пожбурила болт в «Електру». Тріск, озон. Побігли. Слідом болт кинув Арт. Пробігли. Далі Ліра. Вони вискочили на майданчик, з якого прийшли. Он і трупи ренегатів лежать.
— Можемо підніматись.
На поверхні йшов дощ. Дуже вчасно. Ліра одягнула каптур, Арт теж. Ліра показала напрямок, і вони пішли. За кількасот метрів натрапили на архіаномалію. Велетенська «Воронка» пульсувала і утримувала довкола себе величезні маси землі, зробивши з них кільце. Ліра дістала детектор. «Велес» підсвітив артефакт, формою схожий на «Пузир», тільки золотавий.
— Не стріляй в нього, розіб'єш. Спробуй якоюсь гілкою вибити.
Артур підійшов до дерева неподалік, щоб зламати гілку. Дозиметр затріщав як скажений — Арт відскочив. Під старою липою він нарешті знайшов довгу гілляку. Обережно витягнув, підійшов до Ліри і широким замахом, як косою, вибив артефакт з аномалії. Добре, що встиг гілку відпустити: «Воронка» стиснулася, втягнула її в себе і виплюнула жменю тирси. Страшно подумати, що там буде з людиною.
— Що це таке? На «Пузир» схоже.
— Це «Золота рибка». Рідкісна річ. Міні-силове поле. Дивись.
Вона скинула рюкзак і без особливих зусиль підняла Арта на плечі. Потім поставила на землю.
— Ого. Нічого собі. Я теж такий хочу.
— Тільки в парі з «Пузирем». Або три «Викрути». «Рибка» тебе вб'є швидше, ніж ти собі уявляєш.
— Зрозумів. А що на болоті?
— Пішли. До болота тут недалеко.
Ліра довела Арта до болота. Воно було вкрите їдким зеленим туманом — суцільна «Газировка». Вітер доносив важкий запах сірки.
— За болотом стежка на «Янтар». Але тут ми зараз не пройдемо. Треба по мішку антидоту з'їсти. Тут лежить туша псевдовелетня. Пішли, покажу.
Вони обійшли болото з пагорба. Внизу Артур побачив просто неймовірних розмірів тушу з величезними ногами.
— Що його вбило?
— Не знаю, — Ліра знизала плечима, — і, якщо чесно, не хочу й знати.
— Ти живих таких бачила?
— Бачила. В бій не вступала.
З'ясувати причину загибелі псевдовелетня їм довелося мимоволі. Артур помітив вагончик посеред болота, де щось світилося. Показав дівчині. Вагончик блимав синім світлом. У Ліри розширились очі.
— Ось і причина смерті псевдовелетня. Не робимо різких рухів і йдемо назад.
Арт мало не втрапив у «Жарку», відскочив убік. З вагончика вилетів синій згусток енергії, схожий на «Електру». Перед очами потемніло.
— Замри. І не думай пальнути.
Арт завмер. Тихо спитав:
— Що це?
— Полтергейст.
Туман з очей зник. Ліра подала знак. Вони зробили кілька кроків — знову з'явився туман. Завмерли. Так помалу залишили небезпечну зону.
— Що це було?
— Полтергейст. Що воно таке, я і сама не знаю. Але воно може вирвати дерево з корінням і жбурнути в тебе. Може підняти тебе і закинути в аномалію. Воно сліпе і глухе, але добре відчуває рух. Туман в очах — це дія полтергейста. Це значить, що він тебе відчуває. Єдиний спосіб — не рухатися. Тоді він втратить відчуття.
— Їх можна вбити?
— Не знаю.
Арт офігів. Вовк згадував щось таке, але казав, що не бачив. А тут — на тобі. Ліра перевела дух.
— Ну що, на Смітник?
— Йдемо.
— Підемо вздовж залізниці тут, північніше. А потім вийдемо на дорогу. Здається, дорогу з того боку тримають бандити. Як пройдемо?
— Там люди Йоги. По мені стріляти не будуть.
— Ти впевнений?
— Ні. Але Йога казав так.
Дорога до Смітника була звичайною. Вони обійшли кілька аномалій, знайшли пару артефактів, постріляли по псах. Застрелили дві плоті, з однієї навіть око витягнули. Ось і дорога. Вони залягли, чекали на можливий патруль. І він з'явився — вчорашній лейтенант. Вирішили не провокувати. Патруль зробив петлю і пішов назад. Коли він зник за поворотом, Арт встав, взяв дорогу під контроль.
— Йдемо.
Ліра швиденько перебігала вперед — контроль. Перебіг Арт. Вони вийшли за територію «Агропрому». До Смітника залишалося приблизно півтора кілометра. Дорога була вільна, тільки подекуди розбиті машини. В однієї світились фари — на машині була «Електра». Від більшості машин страшно фонило.
Костя Ржавий, старший застави бандитів на стежці до «Агропрому», обговорював зі своїми нововведення Йоги.
— Нє, ну в натурі пахан гонить. Як це не чіпати діггерів? Та тих лошар трясли й треба трясти. А тепер шо? Ми їх охороняти будемо? А процент Йога забере?
— Ти не бикуй, — відповів один із братків, — бо Йога тобі мітлу вирве. Якщо він так сказав, то так треба.
Ржавий облизав зуби. «Мітла» була ще на місці.
— Ша, базар! Йде хтось, — крикнув постовий. Або, як вони кажуть, «шаровий».
До них наближалися двоє. Ржавий подивився в КПК: Арт і Ліра. Про Арта вони знали — це був той самий штрих, що порішав Лося з бригадою. Що за дівка з ним? Ну, подивимось.
— Волини опустили, швидко! — крикнув «шаровий». Ржавий чекав на реакцію. Арт і Ліра не піднімали зброї.
— Куди йдете? — спитав «шаровий».
— Прямо, — відповів Арт.
— Ти, типу, дуже грамотний, га? — визвірився той.
— Старшого поклич. З тобою розмовляти не буду.
Підійшов Ржавий. Оцінив парочку. Дівка нічо така, подумав він. Затримати б.
— Ну?
— Знаєш, хто я?
— Знаю. Арт.
— То ми підемо?
— Ти йди. А дівку не пропустимо. Принаймні не відразу.
У Ржавого загорілись очі. Він вже подумки накрутив собі про час разом із дівчиною.
— Ти не зрозумів, — сказав Арт, — ми підемо вдвох. Давай по-хорошому.
Ржавий пропустив останню репліку повз вуха. Підійшов до Ліри і сказав:
— Ану повернись, краля. Оціню тебе.
Ліра мовчки врізала прикладом йому під дих. Ржавий, хапаючи ротом повітря, впав на коліна. Ближній браток хотів дістати зброю, але його долоню наскрізь пробив ніж Артура. Бандос заверещав як скажений. Арт підняв автомат:
— Хто смикнеться — пристрелю.
Він підійшов до бандита і різким рухом висмикнув ніж. Бандит завив ще голосніше.
— Тобі зеленочки й бинтику дати?
Встав Ржавий. Через кашель прохрипів:
— Добре, братан, можете йти.
Ліра гордо закинула голову і як принцеса пройшла повз братків. Арт йшов спиною вперед, тримаючи їх на мушці. Ніхто не сказав ні слова. Тишу розбавляв тільки стогін бандита з пробитою долонею. Застава зникла за пагорбом. Артур засміявся. Ліра глянула на нього.
— Ти чого?
— Та як ти пройшла. Аж мультик пригадався — «Хоробра серцем».
— А, ти ось про що. Ну а що, треба відчувати себе королевою.
Артур засміявся ще голосніше.
— Ну та звісно. Підемо до Депо, ваша високосте?
— Перестань. Пішли.
Щось у голосі Ліри змусило Артура перестати сміятися. Вони продовжили дорогу.
В центрі Депо стояв стіл. За ним сиділи Землекоп, Зам, Йога і Султан.
— Йога, — промовив Землекоп, — нам в принципі ясна твоя позиція. Ти не атакуєш, ми живемо мирно і займаємося своїми справами. Твої люди супроводжують нас на вилазках, охороняють від мутантів та інших небезпечних ситуацій. Ти за це хочеш що?
— П'ять відсотків доходу. Плюс, якщо мої люди постраждають — додаткові витрати.
— Доходу від вилазки? Чи від обороту?
— Від вилазки. Ми всі люди, і я хочу, щоб це було взаємовигідно.
— Ми раніше і самі себе непогано охороняли. З чого ти взяв, що твої люди нам потрібні?
Голос взяв Султан:
— Бо так виросте ефективність ваших вилазок. Щоб копати, вісім рук краще, ніж чотири. Менше часу поза табором або додаткових два-три виходи на тиждень.
В цьому був резон. Султан зумів встановити такий порядок на Затоні, і там це працювало.
— Далі, — продовжував Йога, — якщо хтось із моїх буде дозволяти собі більше ніж треба — розберемося. Сподіваємося, що це буде працювати в дві сторони.
Зам сказав:
— Ну, перший час будуть конфлікти. Це зрозуміло. Але з часом притреться. Групи зкомплектуються. Тепер — нам потрібен доступ в Темну долину. Там можна знайти багато цікавого.
— Це без базару. Головне погодили. Тепер ми ваш офіційний «дах» і впрягаємося за вас на розбори.
Султан:
— Я за. Все по поняттях.
Йога теж погодився. Зам і Землекоп переглянулись:
— Ми згодні. П'ять відсотків з ходки. Купонами чи артефактами — по ситуації. Забезпечення ваших людей — на вас. І прохання — Йога, роз'ясни своїм, що ми партнери. Без наїздів.
— Без базару.
Гримнули ворота ангару. Зі сторони тунелю йшов Арт із дівчиною.
— Ви поговорили? — спитав Артур.
— Так, перетерли. Ти щось хотів? — спитав Зам.
— До Йоги розмова.
Арт із Йогою відійшли.
— Твої на переході з «Агропрому» хотіли затримати мою напарницю.
— Вони живі?
— Живі. Одному руку ножем пробив.
— То компенсуй. Я все розумію, мої пацани переходять межі, але твої дії не виправдані. Стріляти ніхто не збирався.
— «Кам'яну квітку» дам. Вистачить? Чи з тисячу купонів докинути?
— Артефакта вистачить. І пляшку пацану постав.
— Без проблем. Ви тут все вирішили?
— Все. Але тебе це вже не стосується. Те, що обіцяно тобі — залишається в силі. Бувай, Арт.
Йога розвернувся і пішов. Останнє слово залишив за собою.
Арт відкрив КПК, написав повідомлення Ржавому: «Хай поранений прийде в Депо. Старші перетерли, стріляти не будуть».
«Не питання, вже йде».
За п'ятнадцять хвилин підійшов бандос. Рука була абияк перев'язана. Його пропустили. Арт відвів до медика. Той оглянув рану, зашив і спитав:
— Хто платить? Тисяча.
Арт дістав КПК:
— Я заплачу.
Перевівши купони, Арт притягнув бандоса до Таргана.
— Тарган, дай йому літр горілки.
Артур повернувся до братка:
— «Кам'яну квітку» забереш? Чи продаси одразу?
— Продам. Фонить, зараза, а контейнера нема.
Тарган перевів бандиту чотири тисячі.
— Все, між нами все рівно?
— Хай буде. Якщо навчиш так піку кидати.
— Ні, браток, не навчу. На це роки треба. Бери ніж і кидай, тренуйся.
Бандос кивнув і пішов. Арт пішов до спільного місця. Там в оточенні діггерів сиділа Ліра і про щось говорила з ними. Сталкер дивився на дівчину і не розумів, хто вона йому? Але точно знав, що далі вони підуть разом.
Подав голос КПК. Замовник. Прийшло нове завдання. Арт не став відкривати повідомлення. Він думав про Ліру... Робота буде пізніше.
