Відгук містить спойлери.
Я пропоную вам погуляти цим замком та випити чаю.
Мерікицю, — каже Конні, — чаю не скуштуєш?
Авторка майстерно попрацювала над створенням персонажів. Всі герої мають характер, яскраві відносини між собою, секрети. Історія легко читається, але все ж фундамент дав тріщину. Мені не вистачило більше пояснень про вчинки сестер, а десь затягнуто і хотілось швидше прогорнути сторінки.
Ні! — говорить Мерікиця. — Ти мене отруїш.
На першому поверсі ми бачимо співзалежних сестр. Конні старша, яку затюкали батьки й вона всім винна. Мері молодша, яку навпаки залюбили батьки, а вона ще й має відмінності та не розрізняє де фантазії, а де реальність. Дядько Джуліан за яким вигрібає старша сестра і в нього вже деменція і він не винен в цьому, сам постраждав. Чарльз — нахабний жадібний брехун, за дівчатами він сумував, ага, прям біг й падав, як хотів сім’ю зберегти. Тільки й робив, що права качав. І головний діамант цієї книги: містечко. Просто ціле збіговисько людей, які ненавиділи дівчат просто за приналежність до більш багатої родини. Гелен, після погрому: та ви чого, вони просто помились, злякалися, ви їх не так зрозуміли 🤦🏻♀️
— Мерікицю, — каже Конні, — може хочеш спати?
На другому поверсі ми бачимо таємниці, злочин який скоїла Мері, а Конні приховала. Авторка не дуже тут прописала мотивацію для цього вчинку, я думаю батьки хотіли розлучити сестр, чи більш навантажували старшу й молодша вирішила вступитись. Але логіка кульгає не лише тут, піднімаємось на горішній поверх та бачимо, як на диво в людей прокинулась совість та вони продукти почали носити, ще й їх територією ходити, пікніки, діти грають. Нє, ну все логічно. 🤷🏻♀️ Кінцівка як на мене трохи змазана.
То на кладовищі в землю можем закопати!
Піду і я відпочивати.
