Глава 4.
Мій сусід – матусин синочок
Пройшло вже багато років, але М. до сих пір мучиться питанням «Чи було там зґвалтування насправді?» Просто уявіть цей кошмар, коли людина не в змозі відрізнити реальність від своєї фантазії… а ще голоси в його голові, які регулярно нагадують про ці страждання.
Ці наслідки обумовлюються ще тим, що М. ріс в неповній родині - його батьки розлучились, коли йому було дев’ять. Батько жив окремо і особливої участі в розвитку сина не приймав. Вони іноді грали в шахи, коли син приходив до батька в гості, але про статеве виховання чи прості задушевні діалоги батька з сином не було і мови. Тобто ми маємо холодного відстороненого батька, про нестачу якого М. говоритиме потім постійно після його смерті. У батька особливо не було часу, щоб займатися вихованням сина, він був поважним і дуже зайнятим лікарем-кардіологом. Або не було бажання? Десь там, за англійським обрієм сумувала за своїм батьком його дочка. Наш герой мав зведену сестру, з якою вони не мали тісного родинного зв’язку, окрім того, що після смерті батька вони люто змагалися один з одним, хто був найкоханішою дитиною лікаря-кардіолога та декілька років поспіль вигризали через юристів його успадкування.
Щодо матері, то вона компенсувала увагу за батька – М. приймав участь в буденних родинних зустрічах зі своїми тітками (сестрами матері), а їх було три… Тож, плітки, осуд, залежність від думок оточуючих… були постійними гостями на родинних зустрічах. Як губка для миття посуду, М. ввібрав в себе все це лайно і тепер гордо несе по життю, називаючи це «важким характером».
А ще М. дуже вразливий, не можна ображати його ані словом, ані недайбоже доторкнутися пальцем в формі жарту – це все в прямому сенсі може образити М. і змусити його закритись в своїй мушлі від навколишнього світу на пару днів як мінімум. Від навколишнього світу, де всі жінки – небезпечні, але тільки матір єдина є авторитетом і думка якої має свою величину. Стосунки з матір’ю у М. доволі нестандартні. В пологовому будинку, де з’явився на світ майбутній математик, випадково пропали всі ножиці, а ті ножиці, які були – раптово затупилися. Тож дуже тонка, на перший погляд ниточка, яка з’єднувала М. і його матір, існує й досі і може порізати пальці першому ліпшому, хто до неї доторкнеться. Міцний невидимий зв'язок, який неможливо розрубати жодною сокирою, навіть на відстані. І навіть якщо колись це вдасться, смерть одного принесе неабиякий дискомфорт в життя іншого. І тоді той один, хто вижив - як рослина, стебла якої відсихають через відсутність поливу, теж потроху втрачає свою вітальність.
Матір зіграла ключову роль в формуванні світогляду М. Якось одного дня, коли йому було чотири, він випадково побачив свою оголену матір, що приймала душ. Він щиро поцікавився у мами, чому у неї внизу все зовсім інше. Мама запевнила, що у них все однакове і взагалі – вони однієї плоті і крові. Пізніше, стаючи дорослим, М. буде мати проблеми з самоідентифікацією. Моделі чоловіка, за яку можна було б вхопитися наче за рятівний круг, поруч теж не буде. Тепер йому тридцять вісім і він взагалі не тямить, до якої гендерної ролі він належить. Дві спроби самогубства, а саме «невдалі» на мові самогубців стрибки з третього поверху не допомогли в цьому розібратись, а лише посприяли тому, що його запроторили до психіатричної лікарні на декілька місяців. Поїздки до цього малоприємного місця згодом нагадували подорожі до санаторію – М. став частим гостем психлікарні та пожиттєвим клієнтом фармакологічного бізнесу.
Зі всіх чотирьох разів його перебувань в психлікарні, мати провідала його лише один раз. Хоч мати з сином мали один діагноз на двох, мати ж в своєму діагнозі зізнатись боялась і лікарів оминала. Якщо б можна було написати посібник з маніпуляції та підпорядкування, поведінку матері М. можна було б сміливо використати, як науковий матеріал. Коли траплялось, що вона приходила до нас в гості, по відчуттям це було схоже на ураган серед пустелі. Тобто, коли я говорила про вміння М. доводити до сказу своїми «допитуваннями», його мати, наче павукова матка, отруйна та небезпечна, могла справитися з цим з неперевершеною легкістю. І недайбоже щось сказати всупереч її вказівкам – розбудиш осине гніздо.
Але коли М. було тринадцять, їх квартира дійсно нагадувала гніздо, в якому вирувала незліченна кількість материних коханців, імена яких М. навіть не старався запам’ятовувати. Жадібність до грошей в цій родині була спадковою, тому при наявності двох кімнат, одну з яких можна було б облаштувати під дитячу для свого сина, мати вчасно зметикувала і здавала в оренду одну кімнату незнайомим людям. І все було б нічого, але в той час, поки син мостився на підлозі на матраці і намагався заснути, в метрі від нього, в ліжку його матері щоночі вирували справжні страсті – мати завзято і голосно молилась та сповідувалась, тільки от священники завжди були різні.
Отже, мати, яку М. вважав самою святістю і яку він кохав, так як жертва в змозі кохати свого ката, так підступно зраджувала йому щоразу з новими представниками чоловічої статі. «Чи вони по природі своїй такі правдиві чоловіки, ніж я? Хіба я не вартий її любові? Як же вона могла так зі мною поступити?» - проносилось в голові нашого героя-підлітка. Але подорослішавши, М. закине звичку страждати від несвідомого нерозділеного кохання до матері, а лиш з відразою згадуватиме про це, як про щось безсоромне, що так сильно заважало йому спати.
