на світі є стільки різних міст. але таке місто я бачу на свої очі вперше. і це ще й в нашій країні. люди ніби збожеволіли. як в дитячому, проте з глибоким сенсом мультику. тут ми маєм лиш певну малесеньку когорту щасливих людей в епіцентрі подій. а навколо неї десятки кілометрів осередків для загублених душ.
вони блукають по вулицях без жодного сенсу. шукають хоч щось, якийсь орієнтир того, куди їм варто йти далі. але вони заходять все далі. і далі. а так ніхто й не бере за руки. не йде в правильному напрямку за тебе.
там ти просто ходиш без розуміння, де ти. тут не існує часу, не існує посмішок на обличчі, звичайного дитячого сміху. хтось, під назвою ,,дорослі,, ходять із затуманеним розумом. лячно просто дивитись на свою сутність чистою головою. а так, за допомогою усіх психотропів ти й вже не тямиш, де ти починаєшся, а де закінчуєшся.
це місто не для людей, а наявних істот важко назвати людьми. здається, в школі розказували, що люди - найрозумніші на планеті, єдині, хто може так сильно все усвідомлювати. а тут же ж таких ніде не зустрінеш. більшість вже повністю себе загубили, а деякі тільки стають на цей шлях небуття.
а навколо тільки дивляться за беззаконням, все менше імітуючи занепокоєння.
