Назва: “Мрії з піску”
Автор: Ірина Кацімон
Жанр: постапокаліптична антиутопія, фантастика
Кількість сторінок: 406
Світ у руїнах. Ті стовпи, на яких трималася відома нам цивілізація, знищені чи спотворені. Здається, що всьому настав кінець. Але щось є у цій порожнечі, у тиші, що охопила планету після катастрофи, щось, що змушує людей ставити собі непрості питання і знаходити на них відповіді, інколи навіть виборювати їх ціною власного життя.
Постапокаліптична антиутопія “Мрії з піску” — це не просто історія про руїни. Це книга про людей: зламаних, змінених, але таких, що ще мають віру і бажання все виправити.
Авторка книги “Мрії з піску” Ірина Кацімон — письменниця та художниця яка видає художні твори у форматі самвидав. Її дебютна книга “Доторкнутись до небес” вийшла у 2023 році. Наразі авторка працює над останньою книгою з трилогії “Мрій”.
Там, де пустеля поглинає королівства
Події книги розгортаються в Африці на березі озера Чад. Саме тут люди намагаються вижити в умовах екологічної катастрофи, що призвела до виснаження водних ресурсів і зміни клімату. У цьому світі пустеля поглинає залишки цивілізації, а виживання людства ускладнює не тільки навколишнє середовище, а й порядки сформовані у нових державах.
Для цієї історії авторка створила світ у якому майстерно прописані королівства та поселення, що мають сформовані традиції, правила і закони. Найчастіше згадується Центральне Королівство. Саме тут знаходиться трон, мабуть, найвпливовішої людини у пустелі - Олексія. Він жорстокий та психічно неврівноважений правитель, який обмежив людям доступ до найціннішого - води.
Головні герої постійно переміщуються локаціями. Завдяки карті, яку зобразила Ірина Кацімон на форзаці, легко прослідкувати їх шлях і не заблукати у безкраїх пісках.
Окрім особливостей природного ландшафту вирізняється також фауна. Тут, окрім звичних для нас тварин, можна познайомитися з велетенськими жуками чорнокрилками, ящірками, черв’яками та іншими істотами, які зазнали змін від екологічної катастрофи.
Значна частина подій відбувається у бункерах — гігантських спорудах, які нагадують про наукові та інженерні здобутки попередників. Колись вони були місцем порятунку (але чи так це насправді?). А тепер це іржаві, затхлі та темні укриття для велиезних комах, місця наживи для найманців, та сховища, які зберігають таємниці пращурів.
Хто головний герой: загадкова найманка чи таємничий принц?
Головна героїня роману — Азалія — молода найманка, яка живе за законами жорстокого постапокаліптичного світу. Вона має запальний характер, гострий розум і привабливу зовнішність, що часто вводить інших в оману щодо її справжньої сили.
Усе життя Азалії — це боротьба за виживання, і вона навчилася бути холодною, жорсткою, а іноді й безжальною. Азалія має чітку мету - вижити - і протягом усієї книги намагається її досягти.
Окрім цього у неї є одна особливість, яка допомагає у роботі — мутація. Саме завдяки цьому вона стала успішною найманкою. Її кігті — не просто зброя, а відображення характеру: небезпечного, дикого, але водночас контрольованого. У книзі мутація стає символом її інакшості, як у зовнішніх проявах, так і у сприйнятті світу. Головна героїня суперечлива, складна — і саме тому така жива.
Як на мене, у цій історії є ще один персонаж, якого теж можна назвати протагоністом, адже половину усієї книги читач проживає разом з ним і через призму його світогляду. Ним є приц Валерій.
На перший погляд, Валерій — типовий представник вищого класу в умовах постапокаліптичної ієрархії: він має статус, виховання та амбіції. Однак дуже швидко стає зрозуміло, що перед нами людина з глибоким внутрішнім конфліктом і складним особистим шляхом. На відміну від Азалії, яка вже давно пристосувалася до життя у пустелі, Валерій тільки пізнає цей світ. Він ще зберігає ідеалізм, іноді — наївність, але водночас прагне змін на політичній арені, адже розуміє, що жорстокість не може стати основою для побудови нової цивілізації.
Як і Азалія він має певну особливість. Ні, він не має мутацій чи ще якихось фізичних відмінностей. Але у нього є талант та щирий інтерес до наук. Валерій, ніби чарівник чи алхімік, який створює ліки та різноманітні зілля. Він вправно застосовує знання, що передалися йому від попередників через їхні книги та записи.
Образ Валерія є своєрідним контрастом до Азалії, а також її дзеркалом. Обоє — по-своєму зламані, але разом — здатні дати одне одному шанс на нове життя.
Нас об'єднує шлях
Кохання - дуже сильне почуття, яке здатне як на зцілення, так і на цілковиту руйнацію. Але проблема в тому, що керувати своїм серцем інколи буває надто складно. І коли стається дисонанс між тим, що каже серце і тим, що - розум, може статися колапс.
У головної героїні був вибір: дівчина, яку вона знає з дитинства і до якої відчуває справжню любов, або хлопець — незнайомець, з яким вона розділяє спільну мету.
У книзі чітко прослідковується любовна лінія, а якщо точніше, то любовний трикутник.
Любовна лінія між Азалією та Валерієм — одна з центральних у романі, але не можна сказати, що вона яскраво виражена. Адже протягом усієї книги мені так і не вдалося зрозуміти, в який конкретно момент у них з’явилися почуття чи хоча б натяк на них. Для мене їх стосунки скоріше не про кохання, а про об’єднання заради спільної цілі.
Спершу між ними немає нічого, крім взаємної підозри. Азалія бачить у Валерієві занадто м’якого та розпещеного принца, який не витримає навіть кількох днів у пустелі. Валерій же сприймає її як небезпечну найманку, яка керується виключно вигодою. Вони часто конфліктують, не розуміють одне одного, але знаходять компроміси, адже їм треба продовжувати спільний шлях.
Кохання між ними — це не пристрасть у традиційному сенсі, а взаємне прийняття і боротьба зі власними страхами. Вони вчаться не тільки бачити, а й розуміти одне одного, а це у світі, де все тримається на силі, вигоді й виживанні — рідкість. Зближення персонажів — це частина їхнього внутрішнього розвитку.
Другою любовною лінією є стосунки Азалії з Лесею. Вони називають це любов’ю. Загалом я згодна з таким формулюванням. Між ними саме любов, та сама, яка формується роками, така тепла і беззаперечна. Але любов не дорівнює кохання.
Їх відношення одна до одної формувалося з дитинства, перевірялося часом і життєвими негодами. Проте це скоріше про дружбу, а не стосунки, адже вони мають різні цінності.
Вони обидві бачать спільну кінцеву мету, проте шляхи досягнення цього майбутньогозсильно відрізняються. Азалія прагне повалення короля, адже тільки так вони зможуть бути по справжньому вільними. Леся ж зовсім не проти підкоритися і стати частиною звичного порядку. Вона готова жити за правилами, але мати спокійне і щасливе життя саме тут і зараз.
Мій підсумок після прочитання книги:
“Мрії з піску” — це ніби гра з відкритим всесвітом. Ти приходиш сюди для того, щоб відволіктися від реального світу і потрапити у вигадану історію. Діалоги сприймалися мною, ніби кат-сцени, які допомагають глибше зануритися в сюжет, краще зрозуміти персонажів та їх мотивацію.
У книзі головні герої гарно прописані, присутні яскраві другорядні персонажі та цікаві локації. Перебіг подій у книзі досить динамічний, а фінал став для мене ударом, якого я зовсім не очікувала.
Якщо казати про художню складову книги, то особисто мені не вистачило деталей, щоб під час прочитання смакувати ними. Для мене текст виявився простим, але і я з тих людей які люблять “надлишковість” та надмірну поетичність у книгах (так щоб і пташечки співали, і запахи супроводжували персонажа, і місця викликали у нього суперечливі почуття, а не просто були локацією по якій він пересувається)
Герої: 5/5
Я рідко запам'ятовую другорядних персонажів у книгах, адже більшість з них схожі між собою і слугують просто допоміжною ланкою для просування головного персонажа у сюжеті. Але у цій книзі другорядні персонажі — особистості, що мають свою історію та роблять значний внесок у розвиток сюжетної лінії. З ними цікаво знайомитися, спостерігати за їхніми діями та впливом на головних героїв.
Якщо казати про головних героїв, то вони доволі стандартні та логічні. Вони ростуть і розвиваються протягом книги, але цікавішими, на жаль, не стають.
Емоційний вплив: 3/5
Найбільше емоцій у мене викликає самокопання персонажів, їх внутрішні конфлікти чи сумніви. У книзі мені не вистачило глибшого занурення всередину персонажів, до їх потаємних куточків душі, до їхніх демонів чи страхів. Натомість я отримала невиправдану істеричність головної героїні (або ж виправдану, але недостатньо пояснену читачу).
Атмосфера: 3/5
У книзі добре описані локації, але для повного занурення у них треба мати гарно розвинену фантазію.
Для мене атмосфера — це звуки, запахи та відчуття персонажів, які змінюються залежно від того де вони перебувають. Цього мені катастрофічно не вистачило.
“Мрії з піску” це скоріше історія про те, де читач має сприймати усе переважно одним органом чуття — зором. Простіше кажучи, що бачить персонаж, те бачить і читач, а решту вже треба самостійно додумувати.
Динаміка сюжету: 5/5
“Роздвоєння” тексту на двох персонажів додає історії динамічності, хоча і самих подій та їх різноплановості у книзі вистачає.
Психологічна глибина (для мене це про те як добре передано внутрішній світ персонажів, їхні переживання, мотивація.): 3/5
Персонажі були для мене цікавими, інколи загадковими та непередбачуваними. Їх роздуми та дії відповідають їхній мотивації та переважно не суперечать характерам героїв. Окремо кожен з них гарно продумана особистість, яка сприймається читачем повноцінно, ніби справжня людина. А от взаємодія персонажів одне з одним, якась поверхнева.
