Думається, первісний лад дещо недооцінений сучасністю. А що – ні тобі соціалізму, ні тоталітаризму, ні інших ізмів, – живи собі в задоволення.
Дивлюсь я на владу та й думку гадаю, чому з адамових часів її недолюблюють, мало того, ненавидять. Чи не тому, що вона постійно намагається вводити мізковий локдаун? У прадавні часи, коли голі чоловіки, ганяючись за звіриною, теліпали яйцями по просторах планети, а жінки слідом трусили оголеними персами, проблема вирішувалася просто – кілком по кумполу, і вся недовгота. Згодом, коли ледацюгам-пристосуванцям надокучило ішачить, тобто потерпати, вони втелющили у вуха одноплемінників шнягу, таку собі красиву казочку про нібито богом запроваджену умову володарювання. Богу боже, кесарю кесареве. Тобто усім усе, а рядовому сіромасі дуляку під ніс. З того часу пішло-поїхало… У разі обурення вже влада брала до рук оббивачку. Била по горбу та ще й вимагала підставляти й іншу щоку. Закінчилося все тим, що майже всьому двоногому поголів’ю повибивали майже всі мізки, а в те, що лишилося, запакували релігійні інструкції. Однак нерідко – о диво! – траплялися збої, і осатанілі юрмиська по-звірячому змітали усе на своєму шляху. Наступали хороші часи.
Прекрасно, коли над тобою ніяка сука не стоїть і не розказує, як і що робити! Що захочу, те і зроблю. Заб’ю дичину, яку запримічу, і ні з ким не поділюсь. Але – о диво! – дива не ставалося. Правдолюби не довго втішалися справедливим станом речей, бо скоро одноманітне стадо знову стало розшаровуватися. Знову з різних щілин повилазило і поспливало лайно та збилося на поверхні в одну кучу. Воно має природну здатність купчитися, і з кожним черговим постанням із попелу удосконалюватися. Прийшло розуміння, що позбавлення мізків – хибна стратегія, бо посилює некерованість. Власне, обмеженість також непогана штука, та куди ліпше, щоб отой мінімум був загнузданий. І розпочалася розбудова державних інституцій задля одурманення – для створення новітнього гоміноїда. Запросили на поміч науку генетику, аби забидлячити сіре населення. Ті довго не думали, закачали пару зайвих хромосом, і діло в шляпі. І ось гомункул узрів світ.
Чия це земля? Маркіза Карабаса!.. Ото-о вушний чос, та ще й з локшиною!
Заводи торохтять, фабрики гудуть – вставай мудило, гуде гудило! Пруть маси на фазенди трудову звитягу нарощувати, пруть на дільниці, щоб вибрати чергового селекціонера, пре біоценоз випробовувати долю…
Їде голова колгоспу полем, де женці жито жнуть. Доброго дня! І вам того ж, – відповідає дід. А чого це у вас в руках тільки одна коса, візьміть у другу ще й вила. Щоб заходом і скиртувати.
Вертається голова колгоспу назад – слава труду! І вам того ж, – у відповідь. А чого це ти, чоловіче, попусту тиняєшся з косою та вилами? Чіпляй ззаду гребку.
Бабка до діда: – Не обзивайся, дурню, бо наступного разу молотарку на член вчепить.
За розвинутого соціалізму сиди й не рявкни. Нині інші часи – можеш мурчати скільки завгодно, все одно ніхто не почує. Оброблена словесним дустом обивательська свідомість уже не тільки не шавка, вона навіть гадки не має, на якому світі знаходиться. Картина Рєпіна «Припливли».
Мичать дід із бабою на грядці, шляхом проїжджає голова колгоспу. Слава труду! – вигукує. У відповідь: – Поцілуй мене в пи…ду, а діда в каб…ку, що не дав коняку!
Це вже щось… Можливо в майбутньому біомаса перестане мутувати, відшукає спосіб самостійно позбутися усіх хромосом, бо терапія з хірургією вже безсилі.
