Біля кордону,між лісів зелених,
Стоїть моє село,мій рідний дім.
Завжди привітне, люди тут веселі,
Хоч і маленьке, але повне сил.
Тут зовсім час по іншому проходить,
Усі працюють, та без метушні.
Городи садять, дивляться худобу,
І сил черпають з рідної землі.
А як чудово взяти з ранку вудку,
Піти на озеро,ще поки тиша скрізь.
Лиш десь пташки в гілках ведуть розмови,
А ти сидиш на поплавок глядиш.
Село прокинулось і заспівали півні,
Корова мукає її доїти час.
І люди у дворі неначе бджоли,
По господарству хочуть дати лад.
Сільське життя, це вам не те що місто,
Відсутній супермаркет й нічний бар.
Зато є магазин як центр Європи,
І лавка біля нього,це майдан.
Вирішуються там усі питання,
Тут кожен ніби в Раді депутат.
Бувають крики добре що без бійок.
Бо треба свою думку відстоять.
Дороги, стежки всі такі знайомі,
З дитинства босий бігав я по ним.
Моє коріння буде тут до скону,
На крилах я лечу в свій рідний дім.
І хоч уже розвалені колгоспи,
Нема роботи , зменшились двори.
Я вірю що село моє розквітне,
Не зникне з мапи, буде вічно жить.
Що у пусті двори життя вернеться,
По вулицях гучний дитячий сміх.
А на свята на лавках біля двору,
Почуються українські пісні.
Верещако Сергій.
