Читаючи книгу про жаль, у мене знову зародилось бажання написати книгу. Не те щоб я не хотіла цього раніше. Проте мені здавалось, що зараз точно не час, я не готова, мені немає чим поділитись. І взагалі хто я така, щоб написати книгу? І невже інші захочуть її прочитати? Насправді я просто боюсь, що моя ідея провалиться. Я боюсь, що написавши книгу, вона не принесе такого результату, як я сподіваюсь. Але в цьому і проблема. Я зациклююсь на результаті, а не на процесі створення чогось унікального.
Я думаю, що якщо я не буду думати про результат, а більше зосереджусь на тому, щоб кайфувати від процесу і вкласти в це частину себе, то все буде так як має бути, можливо навіть краще ніж я можу собі уявити. Зрештою, я знаю, що книга направлена на певну аудиторію і вона не може сподобатись всім, навіть якщо ці люди мають щось спільне зі мною. І це все окей. Я не хочу подобатись всім. Але я хочу подарувати щось цьому світу. Я хочу допомогти іншим. Я хочу дати змогу пізнати мене для тих, хто цього забажає. І книга може дати таку змогу.
Раніше я і не думала, що колись захочу писати. У школі, твори з української мови чи літератури не дуже виходили у мене. Я і гадки не мала про що писати і як писати. Я вважала, що це не моє. І це справді так. Писати твори на уроках точно не моє призвання. Але написати книгу, поділитись своїм життя, висловити свої думки на папері - це і є моє покликання. І зараз я працюю над цим. Власте я почала писати на Друкарні. Я маю тут підписників. Насправді в якийсь момент я побачила хороший прогрес, але зараз він призупинився і у мене опускаються руки. Враження ніби я не знаю, про що писати. Можливо іншим не подобається і тд. Але це все страхи. І я не дозволю їм мене зупинити! А ще є думка, яка змушує мене йти вперед і звучить вона так: «Якщо я зупинюсь зараз, то ніколи не дізнаюсь, яким міг би бути результат». І я не хочу втрачати можливість, бо впевнена, що буду жаліти, якщо опущу руки зараз. І власне це змушує мене йти вперед. Я просто не хочу жаліти, знаючи що таке станеться, якщо я відступлю.
А ще я не хочу бути слабкою. Я хочу бути тією людиною, якими я сама захоплююсь. Я хочу стати кращою версією себе. А все це потребує змін та дій. І я готова прикласти зусилля для досягнення усього, про що я мрію. Адже краще зробити щось зараз, навіть якщо не вийде, ніж жаліти потім про втрачену можливість спробувати. Саме тому я ділюсь цим тут, з вами. Адже сумніви і страх це нормально. Втратити можливість теж насправді цілком нормально. І моменти, щось по типу вигорання, бувають у кожного. Все це являється частиною нашого життя та людської природи. Тому нам залишається лише прийняти це та жити життя так, як тільки забажається.
