Вітаю, це Нітана і вгадайте у якому блозі ви знаходитесь? 🧐
Тож, моя голова вирішила почати вводити звичку читати по кілька сторінок за день. Ну і натрапила я на твір 📕 Остапа Вишні “Моя автобіографія”. Я скажу чесно — у школі я мало приділяла увагу літературі, з різних причин, але виправдовувати себе не буду. Тому, читати цей твір вдруге я почала так, неначе я його ніколи е читала (я дійсно нічого не пам’ятала про цей твір).
Почнімо з того, що автобіографія пана Вишні змусила мене сміятись, злитись та навіть пишатись. І це всього лише 8 сторінок.
Мене розізлило те, як ставились батьки до дітей. Биття паском, книгою по голові. Навіть сам автор писав, що:
“Взагалi любив я книжки з м'якими палiтурками. Їх i рвати легше, i не так боляче вони б'ються, як мати, було, побачить.”
Аж прям…злюсь дуже. Що це за ставлення до своїх дітей? Звісно, з оптики 2024 року мені легше говорити, але це все ще нестерпно. Особливо жахає те, що деякі батьки навіть зараз дозволяють собі таке ставлення до дітей.
Сміх у мене викликало те, як автор описував розуміння того, що йому варто бути письменником. Він лише був дитиною, але мав цікаві думки.
“Коли є в хлопчика чи в дiвчинки нахил до замислювання, а навкруги росте картопля, чи бур'ян, чи коноплi — амба! То вже так i знайте, що на письменника воно пiде. I це цiлком зрозумiло. Коли дитина замислиться й сяде на голому мiсцi, хiба їй дадуть як слiд подумати?”
💡 АМБА, виг., розм. Уживається здебільшого як присудок у значенні, близькому до слів: кінець, загибель, смерть, капут. — Я ж казав, — сміявся Пархоменко, — що буде цареві амба! (Панч, О. Пархом., 1939, 52); - Земля селянам, фабрики робочим! Геть буржуазію! Паразитам амба! (Смолич, Мир.., 1958, 186).
Тут я можу з ним погодитись. Дійсно, якщо є багато над чим замислитись, то починаєш формувати це на папері або у нотатках. Технічно, мій блог існує саме таким чином. 🤔
Чому я пишалась? Ну, бо автор вельми кмітлива людина!
“Оддали мене в школу рано. Школа була не проста, а Мiнiстерства народного просвещенiя. Не було, мабуть, менi й шести лiт. Скiнчив школу. Прийшов додому, а батько й каже: — Мало ти ще вчився. Треба ще кудись оддавати. Повезу ще в Зiнькiв, повчись iще там, побачимо, що з тебе вийде. Повiз батько мене в Зiнькiв, хоч i тяжко йому було тодi, бо вже нас було шестеро чи семеро, а заробляв вiн не дуже. Проте повiз i вiддав мене у Зiнькiвську мiську двокласну школу. Зiнькiвську школу закiнчив я року 1903-го, з свiдоцтвом, що маю право бути поштово-телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду. Та куди ж менi в тi чиновники, коли "менi тринадцятий минало". Приїхав додому. — Рано ти, — каже батько, — закiнчив науку. Куди ж тебе, коли ти ще малий? Доведеться ще вчить, а в мене без тебе вже дванадцятеро. Та й повезла мене мати аж у Київ, у вiйськово-фельдшерську школу, бо батько як колишнiй солдат мав право в ту школу дiтей оддавати на "казьонний кошт". Поїхали ми до Києва. В Києвi я роззявив рота на вокзалi i так iшов з вокзалу через увесь Київ аж до святої Лаври, де ми з матiр'ю зупинились. Поприкладався до всiх мощей, до всiх чудотворних iкон, до всiх мироточивих голiв i iспити склав. Та й залишився в Києвi. Та й закiнчив школу, та й зробився фельдшером.”
💡 Казьонний кошт (від слова “казна”) - державні кошти. У контексті твору, малось на увазі, що батько автора мав право віддавати власних дітей на навчання за державні кошти.
Я розумію, що тоді система освіти була зовсім іншою, але все ще дуже пишаюсь автором. І також знаю, що зараз є дуже багато молоді, яка багато де навчається також! Дивуюсь таким людям, як ви все встигаєте? І бажаю вам наснаги! 🫡
Твір був невеликий, прочитала я його за кілька хвилин, з легкістю. Як для початку це чудовий вибір, як я гадаю. Дуже подобається стилістика автора, подання, дійсно враження, наче друг, з яких ти ☕ чаюєш ввечері, розповідає тобі про життя.
Що ж, бажаю усім стати тим, ким ви бажали й аби ви теж написали “свої автобіографії”, та:
Зробився я Остапом Вишнею та й почав писати. I пишу собi...
Дякую за прочитання поданого довгочиту! Маю ідею інколи постити подібне, бо сама веду список прочитаного, тож самій буде корисно перечитувати свої думки про твори.
Те саме з манґами робити я не буду, бо, вибачте, читаю лише Ісекаї зараз і їх до біса багато, і вони (огляди) будуть однакові. (тоді нащо я їх читаю? не питайте. у кожного з нас є своє guilty pleasure 😮💨)
А це була Нітана, а ви вже здогадались, у якому блозі ви знаходитесь? 🤨
[дайте мені знати, якщо сподобався довгочит: вподобайка чи коментар 😊]
