Найкращі метал альбоми 2024 року

The Rock Spectrum

Україна вже третій рік перебуває у стані повномасштабного вторгнення та понад 10 років — у війні з росією. Попри ці страшні випробування, щороку в Україні виходять сотні нових альбомів важкої музики. Наша культура не зникла і точно не стагнує. Вибір нових релізів стає все важчим, їх усе більше, але наша команда відібрала 25 найкращих метал-альбомів України воєнного часу. Команди, які хотіли сказати щось важливе за допомогою музики — і вони це зробили.

Дякуємо за прочитання та за всі ваші поширення.

Плейлист з вибраними треками з альбомів ось тут:

Spotify | Deezer | YT Music

Eternal Conflict — Spark of War, Pt. 2

Жанр: мелодичний дезметал, симфонічний метал

Дата релізу: 15.01.2024

Денис Пінаєв

Spark of War, Part 2 гурту Eternal Conflict — це закономірно очікуваний довгограй української метал-сцени. Війна триває, тож воєнна тематика щільно засіла в піснях гурту. Музика Eternal Conflict — це симфонічний метал. Якщо деякі гурти використовують елементи класичної музики для надання додаткової ліричності, як-от Within Temptation чи Delain, то кияни створюють епічний шторм зі струнних та духових, які блискавицею пробивають перевантажені гітари під гуркіт подвійних бас-бочок — прямо як у старі добрі часи Therion.

Однак Eternal Conflict пішли ще далі та додають потужності своїм пісням, виконуючи їх гроулом. Цікаво? Страшно? Феєрично! Музика Eternal Conflict ідеально підходить для озвучення пригодницького кіно чи фільмів-катастроф, як-от Месники або Розлом Сан-Андреас.

Тільки уявіть: Сі Джей у костюмі Залізної людини літає між тектонічними плитами, відстрілюючись від читаурі, поки його вуглепластик не охолоне в стратосфері. Кульмінацією і водночас візитівкою релізу я вважаю пісню Breaking Dawn — мого улюбленого героя у Dota (до речі, вона виходила ще й окремим синглом, що абсолютно не дивно). У цьому шедеврі музиканти вкрай вдало поєднали дві ворожі стихії (насправді не дуже ворожі, як бачимо) — метал та симфонічну музику.

P.S. Якщо ви читаєте цей огляд 15 січня — у день виходу альбому, то кільце епічності замкнеться, уроборос прокинеться і поглине одну непотрібну країну.

They Came From Visions — The Twilight Robes

Жанр: атмосферний блекметал

Дата релізу: 23.02.2024

Іван Лисько

Учасники проєкту They Came From Visions уже 5 років ретельно зберігають анонімність, граючи атмосферний блекметал на основі фольк-хорорів. На початку цього року вони випустили другий альбом, який залишив важливий відбиток на українській блекметал сцені. Альбом навіть отримав закордонні рецензії, а це рідко трапляється з українськими гуртами. Бонусним фактором стало те, що вони підписали контракт з доволі відомим німецьким лейблом Eisenwald.

Концепція другого альбому The Twilight Robes групується навколо тем народних жахів та дешевих хорорів 70-х років, де переплітаються розпуста, язичництво, злоба та ненависть. Альбом варто сприймати як концептуальний, оскільки історії у піснях плавно перетікають одна в одну, що посилює загальну канву альбому.

Особливо моторошним є трек Equinox Blaze, що оповідає про село, яке спалило своїх жителів заради поклоніння богам. Парадоксально, що це наймелодичніша та найхітовіша робота альбому. До тих, що запам’ятовуються, можна віднести й однойменний трек, що дав назву альбому. Він цупкий, а вокальна мелодія легко засідає вушним черв’ячком.

Звучання альбому вмістилося десь посередині між атмосферним та мелодичним блек-металом. Хтось може зазначити відсутність справжніх липких мелодій, але це усе нівелюється врівноваженістю між атмосферою та мелодичними патернами. Альбом зберігає цілісність звуку ціною нехай ціною гарячих хітів й викликає справжнє захоплення. Однозначно варто звернути шанувальникам нетривіального блекметалу.

Guerilla Noir — Пил

Жанр: металізований хардкор, дезметал

Дата релізу: 23.02.2024

Mad Hedonist

Ще одна емоційно складна робота, цього разу у стилі хардкору. Це перший україномовний реліз гурту, який намагається передати життя людини, що стала свідком повномасштабного вторгнення у своєму місті. Історія з гнітючим кінцем: на фінальних акордах альбому ліричний герой гине під час чергової російської атаки, що влучає в житловий будинок. Альбом став доступним на початку 2024-го року і відтоді для мене став справжнім відром крижаної води на гарячу голову. До цього мороку час від часу повертаєшся майже ритуально.

"Пил" вдало демонструє прагнення гурту зберегти звукове різноманіття навіть у такому важкому контексті. Тут можна почути й електроніку, й бластбіти, й елементи постметалу, що додає альбому глибини й динамізму.

CrossChains — Deathgrip

Жанр: металкор

Дата релізу: 23.02.2024

Mad Hedonist

Гурт, що орієнтується на сучасне бачення альтернативного металу, і готовий присвятити йому лонгплей — що для нашої сцени досі залишається рідкісним явищем, зважаючи на популярність ЕР-формату.

Deathgrip — це дуже якісний альбом, якому важко знайти серйозні недоліки, навіть якщо б дуже хотілося. Проте, в мене все одно залишається відчуття, що на момент релізу його чомусь обійшли увагою.

І дарма, хочу сказати вам. Навіть попри мою загальну втому від сучасних тенденцій у створенні біля-металкорної музики молодими колективами — цей реліз став винятком. Від нього я отримав щире задоволення.

Sunset Forsaken — Novembryonal Echoes

Жанр: думметал

Дата релізу: 29.02.2024

Денис Пінаєв

Чи буває у вас таке бажання кинути все й поїхати в глибоку осінь Чернігівщини, заблукати в густому лісі на день-два? Щоб телефон не працював, ніхто не діставав — тільки ви і ваш бездонний смуток, який, як ехо, заповнює весь озоновий простір між вічнозеленими деревами. Що ж, маю гарні новини (сам в шоці): тепер їхати нікуди не треба — осінній ліс і бездонний смуток є прямо у вас вдома! Все, що потрібно, це вимкнути телефон і поставити альбом Novembryonal Echoes в улюбленому програвачі.

Музика цьогорічного релізу Sunset Forsaken переповнена меланхолійним ліризмом, який не приносить відчуття безвиході та приреченості, характерне для дум-металу, як у Candlemass, а радше викликає гіркий, але приємний сум. Це і є осінність цих робіт: ти свідомо вибираєш цей темний шлях, але глибоко в підсвідомості, як пожовклий листок, тримається думка про повернення додому після цієї подорожі. Тобто це не шлях в один кінець.

Назва Novembryonal, що є поєднанням слів November і embryonal, прямо вказує на те, що альбом про початок, а не кінець. Особисто від мене лайк автору за вигадане слово для назви — ще не зустрічав такого в англійській мові. Друга частина назви Echoes відображає зміст альбому: кожна пісня має назву Echo №1, Echo №2 і т. д. Тобто, можливо, це й не пісні зовсім, а відлуння того чи іншого переживання автора, яким він готовий поділитися.

З музичного погляду, перше, що привертає увагу, — це особливо мелодійна гра на гітарі: артефакт для дум-метал сцени, який притягує загострені вуха слухачів. Звісно, допомагають у цьому й клавіші, і навіть акустика (!), тоді як бас та друга перевантажена гітара додають важкості звучанню цих опусів. Вражає також раціональне використання ударних — це ще одна особливість Novembryonal Echoes на фоні більшості думових релізів, де барабанні ритми змінюються рідко, можливо, тільки 1-2 рази за пісню тривалістю в 8-10 хвилин. В кожному Echo барабани — це інструмент, що рухає композицію від одного пункту до іншого, як маркування на деревах гірських трейлів. Завдяки цьому гітарні переливи не звучать монотонно, а створюють певний настрій музичного фрагменту.

Generic Doom Band Name — Staff of Fire

Жанр: стоунер-дум

Дата релізу: 19.03.2024

Іван Лисько

Цей альбом одеситів Generic Doom Band Name мав вийти ще у 2020 році, коли гурт тільки зібрався і одразу взявся за написання матеріалу. Але численні події, шліфування матеріалу та ротації у складі відтермінували реліз. До складу GDBN входять професійні музиканти одеських підвальних гуртів Ritual Service, Mortui Vultus, The Road. Тому сей проєкт можна вважати супергуртом. І дуже радий, що вони нарешті випустили дебютний альбом. Якісного стоунеру в Україні останнім часом дуже мало. Лише кілька гуртів підтримують життя цієї сцени, і вже здається, що ніколи не почуєш хоча б один новий альбом. Зате ось 52 хвилини консервативного стоунер-думу, створеного під впливом Ice Dragon та Electric Wizard (як вони самі кажуть).

Існують гурти, для яких пошук креативних форм звучання є життєво необхідною процедурою. Вони не можуть стояти на місці. Generic Doom Band Name відносяться до іншої категорії гуртів, яким нічого не потрібно винаходити на перший погляд. Одесити знаходяться десь посередині між консервативністю та креативністю.

На альбомі Staff of Fire може здатися, що вони грають традиційний стоунер-дум, яким його знають і сприймають слухачі. Усе тягуче, повільне, атмосферне. І тут варто зазначити, що диявол ховається на видному місці. Експерименти, яких ніби й немає, на перший погляд, якщо слухати, не вникаючи в деталі. Утім, вони номінально присутні, є важливими, але точно не косплеять західні зразки.

Простим цей альбом також не назвеш, бо не стоунером єдиним. Звукові горизонти розширюються до блекметалу, традиційного дум-металу 90-х та навіть інді, прости Господи! Атмосфера вкрай психоделічна, асоціативно нагадуючи сюрреалізм Сальвадора Далі, заходячи на межі авангарду. Якщо раптом відпаде бажання слухати Stoned Jesus, зверніть увагу на GDBN. Ці люди можуть майстерно вивертати назовні хвору реальність і створювати особливе психоделічно-тягуче звукове полотно.

WAIDELOTTE — Celestial Shrine

Жанр: атмосферний блекметал, прогресивний блекметал

Дата релізу: 29.03.2024

Іван Лисько

Waidelotte — це проєкт досвідчених музикантів, які працювали з гуртами, як-от SOEN, WHITE WARD, NAONI ORCHESTRA, ТІНЬ СОНЦЯ та SOLAR KOLLAPSE. До складу входять басист Олексій “Златояр” Кобель, який також є головним композитором; гітарист Михайло Богайчук і вокаліст Андрій Печаткін. Склад майже ідеальний — супер технічні музиканти, і з такими хлопцями, справді, неможливо створити іржу, особливо, якщо ти на лейблі Debermur Morti. Очікування від дебютного альбому були високими — і вони не підвели. Кожен трек альбому виправдовує свої 12 євро сповна.

Дебютна платівка "Небесна святиня" звучить майже бездоганно (хоча бездоганність не має меж), займаючи гідне місце серед найкращих блек-метал альбомів 2024 року, таких як Khors, Labyrinthus Stellarum і They Came From Vision.

Celestial Shrine, на відміну від згаданих проєктів, пропонує значно складніший матеріал. Блекметал — це суто фундамент, вбитий довговічними сваями у сиру землю, на якому виросли елементи прогресивного металу, мелодичного дезметалу, постметалу і фольку. Бурхливі й пристрасні рифи вщухають тільки тоді, коли на зміну приходять акустичні мелодії чи семпли з класичних українських фільмів (якщо я правильно це зрозумів).

Celestial Shrine — це надзвичайно амбітний дебют, здатний поєднувати різні музичні стилі з ювелірною майстерністю, досягаючи приреченого катарсису. Важливим є баланс, і тут він витриманий ідеально. Технічна частина не намагається домінувати над мелодією та атмосферою. Навпаки, ці елементи створюють бездоганні звукові пейзажі, неймовірно красиві мелодії, які не зламаються на тріщини під жодним тиском. Інакше навряд чи на альбомі знайшлося б місце для флейти, бандури, цитри чи цимбал.

Завершальний трек Dissolving — це космічний ембієнт у стилі Blood Incantation. Тріо, шукаючи найкращі можливості для дослідження і розкриття звукових форм цього альбому, створило українську блекметал оперу про внутрішнє пекло.

Цей альбом треба слухати вдумливо, насолоджуючись кожною неперевершеною композицією. Звісно, європейці можуть нарікати на якість продакшену, але українські шанувальники чорного металу точно повинні бути задоволені. Ми вкотре довели свій рівень майстерності у створенні екстремальної музики, і це визнають безліч країн.

Labyrinthus Stellarum — Vortex of the Worlds

Жанр: космічний блекметал

Дата релізу: 06.04.2024

Іван Лисько

Для одеситів Labyrinthus Stellarum минулий рік пройшов під активним гаслом «Жодного спокою!» — численні концерти, релізи синглів і, нарешті, другий повноформатний альбом, що продовжує серію космічного блекметалу. Така працьовитість, без сумніву, заслуговує винагороди, і нею стало одне з найвищих місць у рейтингу за кількістю прослуховувань альбому — сумарно це десь півмільйона!

Vortex of the Worlds заслуговує на увагу, навіть попри свою простоту в аранжуваннях і мінімальну кількість мелодій. Альбом не обмежується лише хітовим матеріалом. Трек Interstellar Wandering захоплює чудовим поєднанням космічних синтів і приглушених гітар. За один лише цей синт можна подякувати гурту — таке красиве «дослідження космосу» трапляється не часто. Я хочу ридати слухаючи цей синт і з головою зануритися в цей космос!

Сируватий і трохи втоплений мікс, як на мене, лише додає альбому шарму та певної елегантності, виділяючи його серед інших стерильних релізів. Завдяки цьому атмосфера космосу набуває бездонного, майже інфернального характеру, якому не видно ані кінця, ані краю. Це й пояснює деяку монотонність матеріалу та відчуття, ніби всі треки звучать як єдина велика стіна звуку. Однак вони мають свою родзинку — ті самі до біса хітові ембієнт-синти, в які хочеться поринути з головою.

Blade and Bath — Rotten in Loneliness

Жанр: депресивний блекметал

Дата релізу: 19.04.2024

Іван Лисько

Третій студійний альбом поета самотності й депресії Дениса Нідзельського, що побачив світ у квітні, одразу отримав схвальні відгуки — деякі рецензії одноголосно назвали його одним із найкращих сучасних депресивних альбомів. Проєкт Blade and Bath продовжує розвивати свій фірмовий стиль депресивного блек-металу (ДБМ), однак цього разу з цікавим поворотом: на третій платівці несподівано з’явився… постпанк.

Так, звучить дивно, але чим ви поясните той факт, що більшість басових рифів побудовані за патернами постпанку та готичного року? Цей альбом значно менше тяжіє до канонічного блеку. Він став тягучішим і густо пронизаним відчуттям задушливої безвиході, ніби ви опинилися в зачинених сирих кімнатах, де кожен куточок заповнений вологим холодом.

Ще одна визначальна риса Rotten in Loneliness — це нескінченна кількість гітарних соло. Здається, їх тут стільки, що вони здатні затуманити всі інші враження від прослуховування, адже, крім соло, альбом не пропонує особливо великого розмаїття мелодій. Утім, саме такий задум і реалізував Денис: створити максимально дискомфортну, але мелодійну атмосферу, піднявши її інтенсивність удвічі, щоб досягти ефекту ідеального ДБМ-альбому.

Зізнаюся, мені трохи бракує тієї щирої, душевної сирості, яка була властива попередньому альбому. Але враховуючи те, що Денис зумів написати абсолютно різні за настроєм і стилістикою роботи в межах одного жанру, у мене просто не залишилося бажання щось критикувати. Rotten in Loneliness — це чудова точка входу для тих, хто хоче познайомитися з депресивним блек-металом. Альбом одночасно красивий і незручний: мелодійний, але непростий, попри використання доволі класичних хеві-металевих соло.

У ньому майже не залишилося класичних елементів ДБМ, проте Денис сміливо експериментує, поєднуючи жанри та шукаючи нові формули звучання. Важкість альбому полягає не стільки у складності техніки, скільки в атмосфері — задушливій, апатичній і майже клаустрофобічній. Це своєрідний дуалізм: любов до жанру й бажання сказати щось важливе світу.

Azimut — NUN

Жанр: постметал

Дата релізу: 17.05.2024

Іван Лисько

Доля — річ мінлива та непередбачувана. Ніколи не знаєш, з якими людьми й у який момент вона тебе зведе. Якось Дмитро Юрченко, наш досвідчений оглядач, сказав: «Мешканці залізобетонних палісад любитимуть індастріал і металкор, а самотні гірські романтики — постметал. Це одинокий монах, що стоїть на вершині високої гори із ліхтарем, шукаючи Істину».

Якщо я скажу, що дуже люблю цей альбом, то це буде абсолютна брехня. Ви мені повірите? Як можна любити музику, яку слухати важко, яка занурює тебе в інфернальний транс і залишає по собі спустошення? Я не люблю, я поважаю NUN. І це набагато більше, ніж просто фанатичне захоплення. Повага до альбому чи гурту формується через особисті фактори, а також через якість музики. І тут Azimut перевершили самих себе.

Цей реліз важко порівняти з іншими: співзвучних серед активних гуртів просто немає. NUN — це складний, сюжетно закручений, концептуальний альбом, що занурює у глибоку безодню постметалу й блекметалу, побудовану на фундаменті академічної музики. Це інтелектуальне полотно, яке стоїть на крок ближче до рівня світових зразків жанру. Про нього можна писати багато, але краще коротко, бо головне вже сказане в цій рецензії.

NUN — один із найвидатніших і найбільш містично-закарпатських постметал-альбомів, які я ще довго пам'ятатиму. Така вже моя доля: карпатського горця, навічно приречено тонути в постметалі. Не дитя асфальту я.

Karna — Гуцулiзейшн

Жанр: альтернативний метал

Дата релізу: 17.05.2024

Дмитро Лесик

Івано-франківські гуцул-металісти Karna цьогоріч випустили свій четвертий альбом за майже 25 років існування. Попри солідний вік проєкту, новий реліз “Гуцулізейшн” звучить напрочуд драйвово та свіжо.

Створення альбому припало на перші два роки повномасштабного вторгнення, і, враховуючи загальний вплив війни на гурт, тут не обійшлося без відповідних тематичних відтінків. Уже з релізу синглів “Прошу пана до смереки”, “Мама Галичина” та “Річард із Гір” можна було відчути глибші підтексти. Ці зміни формують новий образ Karna — тепер ще цікавіший, глибший і зріліший.

Hell: On — Shaman

Жанр: орієнтал дезметал

Дата релізу: 17.05.2024

Денис Пінаєв

Певно, астрологи оголосили 2024 роком орієнтал-дез-металу, інакше як ще пояснити реліз двох грандіозних альбомів впродовж одного року? Чи, може, це така багатоходовочка рівня української метал-сцени: Arhat випускають альбом Secrets of the Ancient Gods, де в ролі богів виступають Hell: On? І секретом Hell: On виявляється альбом Shaman.

На відміну від мелодичних Arhat, запорожці звучать швидше та агресивніше, даруючи слухачам смачнющі фаєрболи з розпеченого до температури плазми металу прямісінько з пекла. Хоча й мелодичності в піснях Shaman достатньо, між іншим: апокаліптичний орган та гітарні соло роблять свою справу. Тоді як бласт-біти люциферових литавр не вщухають ні на мить, а бойовий гроул збирає орди місцевих на смертельну битву.

Особисто у мене неабияке захоплення викликає злагоджена робота гітаристів: навалювати рифи в таких шалених темпах чи обмінюватись соляками, наче запальничкою на перекурі (яка до біса запальничка в пеклі?!) — це мистецтво, що вартує не однієї десятки душ. А східні мотиви та використані семпли роблять вічним рабом цієї музики кожного, хто її почує.

Особливо, якщо це будуть пісні When the Wild Wind and the Soul of Fire Meet, Preparation for the Ritual та I am the Path.

Arhat - Secrets of Ancient Gods

Жанр: орієнтал дезметал

Дата релізу: 31.05.2024

Mad Hedonist

Другий повноформатний альбом київського гурту, що виконує досить цікаву для нашої сцени штуку — орієнтал-грув, взятий в обрамлення дез-металу.

Робота просякнута атмосферою давнього Єгипту, немов мумія, що спочиває в бальзамах — це справжня цінність для тих, хто захоплюється подібною тематикою і шукає для себе відповідний музичний саундтрек. І вам не потрібно йти далеко, бо Arhat вже тут. Навіть пересічний слухач металу може відкрити для себе щось нове — ніколи не знаєш, яка музика припаде до душі сьогодні.

Альбом демонструє значне зростання гурту у плані продакшену, і тепер я сприймаю Arhat як одну з важливих фігур на нашій дез-метальній сцені.

Burned Time Machine — Лімінальний

Жанр: альтернативний метал

Дата релізу: 31.05.2024

Дмитро Лесик

Полтавські палії Burned Time Machine з початком повномасштабного вторгнення випустили сингл “Байдужість”, який набрав понад 800 тисяч прослуховувань на Spotify і фактично став сигнатурною композицією гурту. Саме цей реліз поклав початок альбому “Лімінальний”, робота над яким тривала два роки.

Зараз, переслуховуючи весь альбом і згадуючи відгуки в інших ЗМІ, можу впевнено сказати: “Лімінальний” не намагається дотримуватися рамок якогось одного субжанру. Він варіюється від металкору (“Лімб”, “Артерія”) до ню-металу (“твоя система буде зруйнована”), романтик-металу (“Обскур”), додає електронні елементи з натяками на драм-енд-бейс (BREAKDOWN) і торкається альтернативного року (Dreamcore.mp3).

З огляду на багатогранну й детальну рецензію Івана на цей альбом, я згоден із його висновком про загальну прохідність більшості нових композицій. Лише BREAKDOWN зміг подолати позначку в 50 тисяч стрімів. І це зрозуміло, адже трек одразу привертає увагу своєю індивідуальністю — так само, як і раніше випущені сольні роботи та колаборації гурту.

MACHUKHA - Mochari

Жанр: блекметал

Дата релізу: 07.06.2024

Mad Hedonist

Блекметал, що в 2024 році залишив мене під найбільшим враженням. Альбом, присвячений людській стійкості, здатній допомогти пережити глибокі душевні травми, викликані сучасними реаліями.

Особливу увагу на дебютній платівці гурт приділив сторітелінгу, виконуючи її на концертах виключно в оригінальній послідовності.

Цей випадок, коли від музики стає трохи моторошно: у MACHUKHA зібрано стільки болю і горя, що навіть повне усвідомлення й життя в обставинах, яким цей альбом присвячено, не зменшує ефекту.

Ieschure — When The Darkness Comes

Жанр: блецкметал

Дата релізу: 08.06.2024

Денис Пінаєв

Почувши лише одну пісню Ieschure, я зрозумів, що альбом When the Darkness Comes має потрапити в топ метал-альбомів 2024 за версією The Rock Spectrum, і, зрештою, погодився на пропозицію редактора написати про цей реліз.

Що можна сказати про When the Darkness Comes? Це блекметал альбом, музику і тексти до якого написала та виконала одна дівчина. Чули блекметал з жіночим вокалом? Я – ні. Але це ще далеко не останнє здивування, яке гарантовано підкине цей довгограй.

Перше, що вражає під час прослуховування, — це висока якість звучання платівки. Хтось, можливо, скаже, що блекметал не може бути без лоу-фай звучання, але, чорт забирай, не всі зміни ведуть до гіршого — жанр треба розвивати, і чому б не перестати записуватися на диктофон Сіменсу С65 для початку?

Наступне приємне здивування — це неабияка мелодійність композицій. Почути мелодію в true блекметалі — це вже майже чудо, але у всесвіті, де існує Ieschure, цього недостатньо: кожна мелодія ретельно підібрана під контекст загальної музичної атмосфери конкретного треку. І це зовсім не те, що у вашого Варга: я вбив людину, мені так сумно, що я цілу платівку граю той самий меланхолійний перебір — той самий, що й до тюрми, і після. Взагалі, увесь Burzum — це один сумний перебір.

Окреме захоплення викликає вокал Ліліти (фронт-вумен гурту). На альбомі можна почути не тільки традиційний для блек-металу скрім, а й чистий вокал, хорове співання, наспівування різних мелодій або навіть просто речитатив. До речі, краса її голосу вражає безмежно — особливо це відчувається в пісні Into the Black Mountains, де так і хочеться перестати чути той різкий скрім і просто насолоджуватися чудовою музикою. Не здивуюсь, якщо це кавер на Івасюка "Я піду в далекі гори".

Загалом, When the Darkness Comes — це блек-метал, якого ми, певно, не заслуговуємо, бо я не впевнений, що в Україні є лейбли, здатні підтримати такого фірмового виконавця на гідному рівні (так, це клікбейт для лейблів, давайте завалимо Ieschure комерційними пропозиціями!). А пані Ліліті хочу побажати надихатися подіями нашої сусідньої країни для створення ще більш демонічно злих, смертельно сумних і апокаліптичних блек-метал альбомів у майбутньому!

Derwisz — Горизонт подій, яких не згадати

Жанр: темний хардкор, неокраст

Дата релізу: 24.08.2024

Іван Лисько

Перші репетиції Derwisz відбулися в 2021-22 роках. Дебют гурту в жовтні 2022-го — мініальбом 2022. Повноформатний альбом вийшов у серпні 2024-го, після понад восьми місяців роботи, лише для того, щоб гурт поставив себе на паузу. Темний хардкор та неокраст в Україні вже стали рідкісним явищем, і лише одиниці продовжують грати в цьому стилі. Derwisz повертає тих, хто ностальгує за часами нульових, коли цей жанр був на піку популярності. Нині його грають State 62 та, може, кілька ноунеймів. Звісно, я тоді був ще дитиною і не пам'ятаю ті часи.

Дебютний альбом Derwisz пронизаний відчуттям війни. Нічого не подієш, які часи — такі і сенси.Весь матеріал був написаний під час війни, тому тут чимало посилань на жертв російських агресорів, закатованих українців, цивільних, які загинули від рук окупантів. Тексти темні, похмурі, сповнені болю, розпачу та ненависті. Тільки так може звучати даркхардкор в Україні 2024 року, з відчуттям втоми, депресії, страху за життя та боротьби за це нікчемне існування.

Я здивований, наскільки альбом звучить мелодійно, емоційно і часом навіть приречено. Він мав би бути злим і агресивним, враховуючи його тематику, але натомість він створює атмосферу глибокої меланхолії. Рифи формують монолітну концепцію, єдиний стрижень, що пов'язує всі треки в цілісну історію. У результаті ми отримуємо грамотний баланс даркхардкору, неокрасту, скрімо та емо.

Якби цей альбом вийшов 15 років тому, йому судилося б два шляхи: або забуття, або культовий статус. Однак, дуже приємно чути подібну музику у 2024 році. Це справді цінний реліз для української андеграундної сцени, хоча б тому, що це хоч якась спроба реінкарнувати забутий жанр. Альбом демонструє, наскільки Derwisz у своїй філософії близькі до простих людей, співаючи з болем про життя без прикрас.

Floscule — Ї

Жанр: атмосферний блекметал

Дата релізу: 27.09.2024

Іван Лисько

Floscule на дебютному альбомі йдуть шляхом не канонічного чорного металу, а хардкору. На платівці поєднуються неокраст, блекнед-краст та інші хардкорні елементи. Однак, усі ці впливи віртуозно перетворені на атмосферний блек, що більше нагадує каскадський піджанр. Лірика, як і обкладинка, що відсилає до зруйнованої ракетами Миколаївської ОДА, безумовно, зосереджена на війні. Зокрема, A Tree Of Life. Послухайте і все зрозумієте наскільки геніально сюди вписався український колорит.

Це, без сумніву, один з найкращих альбомів року, що вражає і захоплює своїм унікальним звучанням і цікавим поглядом на блек з боку хардкорщиків. Список був би неповним без альбому, що названий тринадцятою літерою з алфавіту "Ї". Бекграунд музикантів, які стоять за цим релізом, вражає. Знову маємо іменитих людей, що пограли в хардкорі, блеку, дезу. Українська блекметал сцена вкотре довела свою плодючість і високу якість, підтвердивши звання найкращої.

Іронічно, що вокаліст Андрій Печаткін опинився аж двічі в цьому списку. І ще більш іронічно, що про це пишу я. Колись, мабуть, я повинен познайомитися з цією людиною, якщо мені так все подобається завдяки його легкій руці.

Garmata Syndicate — Вокальний не дебютний лонг плей, а компіляція нулів в пін кодах

Жанр: прогресивний металкор

Дата релізу: 18.10.2024

Mad Hedonist

Якщо б фестиваль був альбомом. Ідея Юрія Романенка окреслити межі свого проєкту та залучити до спільної роботи велику кількість різних музикантів знайшла своє втілення у звуці, що приносить не лише приємні враження для авторів, а й для слухачів. Більше десятка різних виконавців зацікавилися тим, щоб додати голосу вже впізнаваному інструменталу Garmata Syndicate, а інколи й більше.

Альбом легко сприймається, як свято, створюючи досить цікавий фіктивний ефект: здається, немов метал-сцена чекала на його створення років десять. Драйвовий, цупкий, мемний — цей реліз закріплює особливий статус Garmata Syndicate в сучасній українській важкій музиці. Кожен трек зберігає інтригу, змушуючи гадати, який крок буде наступним, і куди ці "нули" потраплять далі.

Sick Solution — Hardcore Yakuza

Жанр: металізований хардкор, бітдаун

Дата релізу: 18.10.2024

Дмитро Лесик

Моїм справді "хворим" рішенням було послухати з майже нуля тематичний альбом Sick Solution — Hardcore Yakuza. А після першого знайомства одразу ж скинути реліз другові-металісту, щоб разом переслухати. Як результат — цей альбом опинився на п’ятому місці в його YT Wrapped поряд із новим BMTH та іншими класними платівками.

Якщо ж говорити серйозно, то “Хардкор-якудза” — це фактичний опис усього альбому в двох словах. Суміш естетики якудзи (з елементами японської стилістики та доволі кровожерливою ідеологією насильства) та хардкору з металкором. Водночас тут знайшлося місце й для мемних фраз і цитат вінницької школи хардкору. Здавалося б, такий контраст може збивати з пантелику, але насправді це лише миттєві моменти гумору, які гурт залишив із попередніх синглів.

Загалом перший повноформатний альбом Sick Solution виявився несподіваним поворотом. Після другої, нігілістичної частини релізу гурт зберіг у таємниці перший розділ, що зробило їхній підхід цікавим. У підсумку зрозуміти альбом повністю можна лише після цілісного прослуховування. Інакше складно осягнути метаморфози ліричного героя, який вирішує вийти за власні рамки та стати ізгоєм, що заперечує будь-яку мораль.

Mental Torment — Dead Shot Revival

Жанр: дум-метал

Дата релізу: 28.10.2024

Денис Пінаєв

Гурт Mental Torment ще з 2009 року є сертифікованим провідником у світ розпачу та страждань. Аж не віриться, що я слухав їх ще у далекому 2011, чекаючи на Saturnus під час Doom over ̶K̶i̶e̶v̶Kyiv IV.

І ось у 2024-му Mental Torment на всі 100% виправдовує свою назву в альбомі Dead Shot Revival. Від цієї музики фізично стає боляче, але цей біль настільки різноманітний і непостійний, що його хочеться відчувати знову й знов, очікуючи, де ж він прониже наступного разу. Цікаво, чи вже можна називати цей жанр мазох-металом? Хоча, якщо уважно читати тексти, то виникає відчуття, що все навпаки... Лірика Dead Shot — це саме той випадок, коли незнання змісту пісень сприймається радше як нагорода, ніж прокляття.

Окремо хочеться виразити величезну повагу гурту за цитування українських поетів і письменників. У треках можна почути уривок із вірша Василя Стуса (зачитаний самим автором) та Миколу Хвильового. У пісні Svinets також є українська поезія, щоправда, ймовірно, вже авторства самих Mental Torment.

Музика альбому вкрай атмосферна й важка: тут є і тягучі, мов біла цвіль, паверкорди, і бадьорі дезові рифи, і мій особистий "краш" — занижені мінорні перебори, що еволюціонують у соло, здатні зачепити душу гострими гачками, а згодом деградують назад, як і всі читачі моїх рецензій. Поєднання цих елементів із потужною й напрочуд різноманітною ритм-секцією, доповненою клавішними, — це ваш квиток до кімнати духовних тортур під назвою Dead Shot Revival.

Drift of Genes — Room

Жанр: бедрум-дезметал

Дата релізу: 01.11.2024

Денис Пінаєв

Якщо The Unsleeping грають бедрум-панк, то Drift of Genes виконують бедрум-дезметал. Принаймні, таке припущення можна зробити щодо альбому Room, який, хоч і вийшов два місяці тому, для мене все ще свіжий реліз.

Обкладинка, тексти й навіть сама музика викликають асоціації із замкненим, ізольованим світом. Відчувається, що альбом ніби запізнився зі своїм виходом — він був би максимально актуальним у часи пандемії, ставши наочною демонстрацією симптомів самоізоляції.

Обкладинка зображує спальну кімнату, де мешкає архетипний хіккі або замкнена особа наодинці зі своїми демонами та нав’язливими думками. Ці демони — головні, хоча й непрохані, гості ліричного героя альбому. Жах, Морок, Приреченість, Огида, Тортури й Розклад — ось імена цих гостей. Деякі з них викликані алкоголем, інші — відлюдькуватим способом життя. Адже до чого тільки не додумаєшся, проводячи занадто багато часу в компанії себе самого та чотирьох стін, коли світ навколо здається за крок від зникнення.

Не можу сказати, що тексти нагадують ранні Carcass, проте відчутно, що автори лірики знайомі з їхньою патологічною поетикою, читання якої завжди було сумнівним «задоволенням». Вражає, наскільки влучно художниця змогла передати суть текстів альбому в одному зображенні. Дивлячись на цю картину, стає некомфортно й моторошно — почуття, добре знайомі всім, хто пам’ятає часи карантину. І це не дивно, адже обкладинку створила басистка гурту Anna Demise, чиї роботи розходяться по всій країні, а, можливо, й за її межами.

Музика Room теж має «кімнатний» характер. Це типовий брутальний дез-метал, але записаний не в розпеченому казані одного з кіл пекла, а в гнітючій тиші та маніакальному спокої власної оселі. Завдяки цьому у звучанні можна почути багато качових ритмічних ходів, уривки мелодійних партій (що для цього жанру доволі рідкісне явище) і навіть death-waltz! Так могли б звучати Cannibal Corpse, якби згадали, що грають музику, а не озвучують кліпи Benny Benassi музичними, а не будівельними інструментами.

Приємно дивує якість звучання релізу — усе чітко читається, навіть бас, що нагадує про злагоджену роботу інструментів у міксі, а не класичну для брут-дез-металу атмосферу злісного хаосу, де чутно лише крутишруби та молотки.

Dying Grotesque — Selestial

Жанр: дезметал

Дата релізу: 29.11.2024

Іван Лисько

Над другим студійним альбомом Dying Grotesque працювали протягом двох років, щоб випустити свою найкращу роботу на сьогодні. Selestial —такий самий шведський, як і більшість нових європейських релізів. Хоч альбом і зроблений в Україні, проте, масштаб продакшену та глибоке занурення в Swedish death metal дозволяють ставити його на рівень з закордонними релізами.

Звісно, є за що дорікнути, але з огляду на якість, хочеться закрити очі на деякі моменти. Враховуючи, що ми маємо відмінну бензопилу європейського знаку якості. Оскільки альбом слухається дуже круто, не даючи ані на мить занудьгувати, він нестримно несе силу протягом 36 хвилин, не встигаючи ані набриднути, ані втратити концентрацію.

Selestial — ріжучий, колючий, конвульсивний. Він демонструє не лише вміння навалювати шведський death metal, але й охоплює американське звучання. Ці рифи жорстокі, побудовані на низьких частотах, вони розривають, як зграя вовків беззахисну жертву. Удар цих рифів схожий на потужні удари блискавки й грому. Відчуття, ніби потрапив у східні степи й зустрів небезпечний гнів природи віч-на-віч. Ці 8 треків про еволюцію наукового прогресу, що становить небезпеку для людства, абсурдність життя, знищення природи, таємниці космосу й занурення в темряву.

Матеріал не без хітів: Nuclear Meadow, Pneuma, Purification, Lilith — відмінні death metal треки, що нагадують шалену трощу: розлам скель і падіння дерев під час грози й вітрів на Закарпатті, що стирають все навкруги. Навіть будинки можуть залишитися без дахів, а деякі взагалі посипатися.

Selestial має перевагу перед іншими українськими альбомами завдяки техніці та майстерності. Гурт сповна відпрацьовує престиж цих термінів. Вокал Вадима Цимбалюка на високому рівні, чутно інтенсивну роботу з ним. Аранжування поєднують класичний потворний death metal 90-х, болотний death metal, брутальний стиль, а місцями — бестіал елементи. Це якісний компонент шведського death metal’у, яким хочеться захоплюватися, але тег #Ukrainian опускає на землю, насмішливо зиркаючи в мій бік. Можливо, це один з кращих аналогів шведятини в Україні, але завжди є куди рости.

Deadend Men — Rot

Жанр: сладж, дум-метал, стоунер-метал

Дата релізу: 01.12.2024

Іван Лисько

Альбом Rot, який вийшов наприкінці року, став для мене справжнім відкриттям. Про цей гурт я раніше не чув, і, як з Dying Grotesque та Khors, не встиг написати до річних підсумків. Чому б не поділитися враженнями зараз, якщо цей альбом заслуговує на звання "найкращого року"? Проєкт Deadend Men працює в умовах анонімності, учасники не розкривають своїх імен і не ведуть публічної активності, але музика на Rot — багатонадійна. Це справжнє підпілля, що руйнує шаблони і шукає нові експериментальні форми. Коли є що сказати людям, то вони скажуть.

Жанрово Rot не піддається визначенню, тут все змішано: равликовий сладж, традиційний дум-метал, кислотний вокал, який не поставиш на вечірку. Той унікальний випадок, де жанрові рамки розмиті повністю, а ти від цього лише радієш. Це більше про деструктивну музику, яка викликає дискомфорт, включаючи елементи стоунеру і психоделії. У результаті виникає сюрреалістична атмосфера, що нагадує лихоманку у тумані альтернативної реальності.

Це один з найкращих мистецьких альбомів андеграунду, який демонструє безмежжя живої музики. Смілно ставлю його поруч з шедеврами Melvins, Bunuel, Thou, Human Impact, Thaw. Це альбом, який потрібно мати на фізичному носії, щоб метафорично здохнути в безодні власних мрій.

Khors - Letters to the Future Self

Жанр: атмосферний блекметал

Дата релізу: 13.12.2024

Іван Лисько

Про значущість Khors сказано багато, але завжди можна відзначити їх незмінну якість. І, хоча гурти роками пишуть нові альбоми, та деякі з них не викликають жодного інтересу. З Khors все інакше: десятий альбом, і знову захоплення! На відміну від попередника, нова платівка вирізняється лірикою, що стала більш поетичною на крові, актуальною для сьогоднішнього часу.

Чотири роки між платівками — і тепер їхній альбом став важливим маркером часу, фіксацією руйнувань і панування смерті, одою стражданням. Він необхідний в їхній кар’єрі, щоб через роки нагадував про морок війни.

Аранжування стали більш мелодійними, а текстури — тягучими, створюючи атмосферу постметалу, що пробивається крізь моноліт блекметалу. Ще ніколи так не подобався мікс цих елементів. Іншою структура бути не може, коли мова стосується війни. Це ідеальне поєднання, яке вже стоїть поруч з моїми улюбленцями Solstafir. Це музика світового рівня, яку можна гордо показувати світу.

Цей альбом — подорож у світ, де біль стає красою, а тяжкість несе задумливість. Гітарні рифи розривають простір, перетворюються на хвилі, що накочуються одна за одною, змиваючи з думок усе зайве. Нескінченний горизонт, що розчиняється у тумані. Це стихія, де холодне світло місяця пробивається крізь туман гітарних партій, а крижаний вітер блекового вокалу змішується з хвилями меланхолійних, протяжних мелодій. У цих звуках народжується цілий світ — величний, дикий, безлюдний як небезпечні східні терикони. Харківська блекметал сцена знову довела, чому вона найкраща.