“Та що ти взагалі робиш в тому АЙСЕКу?!” - “Живу. З натхненням, сенсом, розвитком, перемогами і програшами. Класно живу”
Колись, 4 роки тому, я дуже сильно вдарилась в стіну буденності і персональної стагнації. Бам-м-м-м. Цей “удар” перевернув моє життя і досі відгукується - вже не боляче, але з нагадуванням.
Я була на першому курсі, проте не відчувала цієї іскри студентства, про яку мріяла. Не було виснажливого навчання (це класно, бат), тусовок, насичених днів і ночей. Натомість - екран ноутбука і повна прострація. І що я завжди люблю згадувати з напів-насолодою, напів-дивуванням - ігри в PUBG (one of the best games for real) годинами. Оце так “найкращі роки“!
В якийсь момент стався той самий бам-м-м-м, якому передував всепоглинаючий гнів. Гнів на обставини, універ, близьких і, нарешті, на саму себе. Тільки мій власний вибір і майндсет мене обмежували. Все інше - відмовки і намагання перекласти відповідальність.
Гнів став найкращим каталізатором змін. Я знайшла свою місію - не одразу, вона досі в доопрацюванні, проте вона є. Моя місія - діяти заради того, щоб ідеї ставали життям, а люди навколо - натхненними лідерами. Дуже загально, а все ж поєднує в собі ті цінності, які складають основу моєї особистості.
Я ціную челендж заради прогресу, хоробрість діяти коли страшно, сприймаю все як повчальний досвід, дивлюсь веред - впевнено, амбітно, і не обмежую себе минулими невдачами (болючі засранці). Я стійка і вірю в те, що роблю. Все це об’єднується в моє поняття персонального щастя.
Мене такої не було б, якби не АЙСЕК (йоу, це не реклама, а факт такий, який він є. Ну якщо тільки трошки…) Саме діяльність в організації протягом останніх 4-х років привила мені ці цінності (відкрила очі на них) - засади мого існування. Я не просто роблю стажування - через них я ділюся своєю філософією з людьми довкола і даю їм можливість пройти власний челенджевий шлях росту.
Не всі розуміють чому АЙСЕКери такі дикі - готові віддавати більшість вільного часу організації, проводити по 4 дні на конференціях, постійно брейнштормити і мати десятки мітів на тиждень. Для кожного з нас відповідь своя. От спитайте мене - що тобі дали поїздки по десяткам міст України, міжнародні і регіональні конференції, 2 волонтерських стажування? А ось ця робота - дуже насичена, не сильно оплачувана, ще й жити рік в одному домі з 9-ма іншими людьми?
Я тут, бо це розвиток, ком’юніті і постійний mindshaper. Це закалка характеру, прокачка особистості. Це можливості. Це лідерство.
Останнє набуває для мене сакрального значення. Ніколи не думала про силу лідерства і важливість його розвитку, поки не відчула на собі як це - бути лідеркою.
В умовах нестабільного сьогодення (заїзджено!) саме лідери формують реальність. Вона буде такою, якою ми захочемо, а бажання в усіх різні. Як і розуміння як прийти до тієї реальності.
Необхідні люди з чіткою візією, набором цінностей, сміливістю - ті, хто будуть надихати своїми ідеями і вести за собою.
Не силою чи страхом. Вірою у те, що разом з ними, ми створюємо майбутнє, в якому буде місце кожному.
“Лідерами не народжуються, ними стають”. На жаль, не всі. Саме тому організації, програми, люди, які сприяють розвитку лідерського потенціалу людини, є такими важливими.
Перш за все, вони вкладають в голови ідею. Знімають наші обмеження, розширюють уявлення про світ і самих себе. Показують як багато ми не знаємо/вміємо.
Не кидають з цим знанням, а дають інструменти. Навчають, заохочують, фідбечать, мотивують.
Дають людей. Те саме like-minded community, в якому індивід знаходить власну унікальність, при цьому гармонійно поєднуючись з іншими - заради спільної цілі.
І нарешті, ціль. Наше “чому”, підсилене “що”, “як”, “хто”. Те, що змушує щодня докладати зусилля, проте і наповнює змістом наше існування.
Для мене це - про АЙСЕК. Тут я зрозуміла себе і своє “чому”. Тут я маю змогу впливати, змінювати, кайфувати, дивитися страхам у вічі і діяти. Тут моє місце сили, знань і пристрасті.
