Костянтин
Костянтин

Не звикайте до вокзалу...

Моє життя немов очікування на вокзалі... Можливості - як потяги приходять на перон, трохи постоять та уходять далі. Вони різного кольору, з різними зручностями у вагонах та з різною ціною за квиток... А я все не можу обрати - в який з них сісти. Лише дивлюсь на різноманіття потягів та на людей, які в них їдуть за своїми мріями… Й все будую плани на майбутню подорож...

На вокзалі затишно і тепло, зручні крісла, смачні бутерброди та чай... Я до цього звикаю і мені все важче обрати свій потяг, все менше хочеться кудись їхати. І лише великий годинник над касою нагадує про втрачений час…

Люди - не звикайте до вокзалу!

Коротке ОповіданняЕсеПроза
Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Костянтин
Костянтин@Kostiantyn

23Прочитань
2Автори
2Читачі
На Друкарні з 14 травня

Більше від автора

Вам також сподобається

  • Денис Возов
    Денис Возов@Denka1982

    Подих весни

    Велика тарілка вислизнула з рук і скельця розлетілися по усій кухні. Тільки взялася їх збирати, як у передпокої роздався надривний телефонний дзвінок. Перечеплюючись через поріг, мало не падаючи, кинулась відповідати.

    Теми цього довгочиту:

    Проза
  • ur'ev
    ur'ev@uriev

    Ранкова кава

    Здається, в мене остаточно поїхав дах — биту годину витріщаюся на Ксюшу й не можу зосередитися на роботі. От і настала, схоже, горезвісна «клініка» самотності. Може, кави випити, щоб трохи підбадьоритися та хоч якось переключитися?

    Теми цього довгочиту:

    Література

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • Денис Возов
    Денис Возов@Denka1982

    Подих весни

    Велика тарілка вислизнула з рук і скельця розлетілися по усій кухні. Тільки взялася їх збирати, як у передпокої роздався надривний телефонний дзвінок. Перечеплюючись через поріг, мало не падаючи, кинулась відповідати.

    Теми цього довгочиту:

    Проза
  • ur'ev
    ur'ev@uriev

    Ранкова кава

    Здається, в мене остаточно поїхав дах — биту годину витріщаюся на Ксюшу й не можу зосередитися на роботі. От і настала, схоже, горезвісна «клініка» самотності. Може, кави випити, щоб трохи підбадьоритися та хоч якось переключитися?

    Теми цього довгочиту:

    Література