Крізь печаль,
Погляну на тебе
Брудна шерсть,
А в очах — кришталь.
Сумно сьогодні,
Не тримаю я долю,
Незнайомця, дорогою минаю,
Дорога в тишині.
А ти все лежиш
У будці цегляній,
Споглядає зіницею
З хворобливою втомою.
Свято зіграють
В глибині дворів,
Акорди пусті,
Шлунок нижче опустився.
До пустої водойми
Непроханих гостей.
Моментами все добре, але дещо не так. Гадати, що тобі не довподоби, починаєш шукати в собі. Розібрати те, скласти те, але картина неповна. Ці рядки про це: пошук, розуміння, прийняття чогось, що може не сподобатися, але буде вірним у душі.
Інколи так буває, що навіть рідні люди повинні кудись піти. Це може бути другий план, а може й остаточний відхід. Так, бувають спроби повернути все назад у наш маленький куточок, але не виходить. Що тоді? Ці рядки про це: які труднощі, випробування треба пройти до єднання.
У вірші йдеться про глибокі почуття та спогади, які викликають листи з чужими звістками. Головний герой відчуває ностальгію за рідним містом, яке є для нього особливим і неземним.
Життя б'є ключем. А потім, раптово, воно згасає. Саме цим відчуттям меланхолії позначенні останні роки життя пані Вулф.
Життя б'є ключем. А потім, раптово, воно згасає. Саме цим відчуттям меланхолії позначенні останні роки життя пані Вулф.
