Хай пробачуть мене всі книжкові блогери, та я не читала “Гіпотезу кохання” і сьогодні говоритиму лише за фільм. Можна подумати, це дещо неправильно, та я не намагатимусь порівнювати кіно- та книгоформат історії. Я просто хочу по свіжих враженнях розповісти про нашумілу Гіпотезу (а зважаючи на те, що це екранізація, яка вмістила головні події книги, то не думаю, що я зайду надто далеко).
Тепер же давайте відверто: книга форсилася ще задовго до фільму. Вона стала сучасною класикою (сама ненавиджу це поняття, але все ж). Багато оглядачів вважає її найкращим представником романтичних комедій, яка крім того підіймає тему жінок в STEM.
Тому не дивно, що сьогодні, в епоху та потребу екранізацій, взялися саме за неї.
Отже, троп фіктивні стосунки
Насправді даний троп став класикою любовних романів. Герої, вдають пару (близький троп - фіктивний шлюб - вдають подружню пару), який часто будується за принципом, хочу сподобатись іншому/іншій, тому зустрічаюсь з тобою, або ж вимушено в стосунках аби отримати іншу власну вигоду. Тут же фіктивні стосунки мають іншу ціль: героїня Олів прагне допомогти подрузі, тому бреше про стосунки, вона йде на жертву для людини, що стала для неї рідною. Адам же - хоче показати свою прив’язаність до університету через стосунки.
Тобто загальний троп зберігається, але він поданий інакше. Ось що я люблю в літературі: письменники беруть здавалося б уже застрарілі кліше і творчо трансформують їх.
З додаткових тропів можна помітити: буркотун і сонечко, складне минуле, троп “якщо любиш - відпусти”.
Приємний гумор
Якщо ви дивилися сучасні комедії, то гумор в основному там побудований на жартах нижче пояса і є банально застарілим. Натомість авторка книги відома своїм гумором, що будується на незручних ситуаціях, суперечках та грі слів. Він смішний, ненав’язлий і водночас не принизливий. Таке трапляється не так часто, тому я й зазначала вище, що “Гіпотеза кохання” якщо не найкращий, то гідний представник свого жанру.
Динамічна історія з гарною зйомкою та акторами
Фільм триває досить довго, більше, ніж класичний хронометраж до якого ми звикли, але історія не затягнута. Події розвиваються динамічно і водночас не зашвидко. Герої закохуються не відразу, а поступово, змінючись разом з другорядними персонажами.
Проблема домагань, як найвища точно напруження фільму та книги
Алі Гейзелвуд, що написала “Гіпотезу кохання” та інші романтичні комедії сама є науковицею, тож вона прекрасно розуміє настільки жінки потерпають в науковому середовищі через домагання, неналежну оцінку, психологічний тиск та упередження ставлення. Втім я не хочу, аби ви думали, що якщо авторка порушує таку серйозну тему (і це не єдина серйозна тема в книзі), то це певним чином не дозволяє нам називати історію романтичною комедією. Ні, просто сьогодні комедії намагаються не лише розсмішити, а й донести важливі думки, і це не скасовує комедіної складової, яка проявляється в сюжеті.
Популяризація науки, навчання та пошуку себе
Цей бік історії можливо неочевидний, адже в центрі лежить історія кохання, проте наука аж ніяк не тло, не декорація. Вона важлива частина сюжету, якій приділено досить багато уваги. І коли бачиш, як пристрасно люди вивчають науку, роблять дослідження, попри виклики, складнощі, які постають перед ними, то це мотивує самому робити щось. Тож, я не здивуюся, якщо частина людей, зацікавлених наукою зросте, адже ця більше-за-історію-кохання популяризує науку, особливо для жінок.
Протягом фільму можна помітити як герої зміннються, зростають (в книзі гадаю, це показано ще ліпше). Тут багато зелених прапорців і навіть складні стосунки героїв не можна назвати якимись токсичними. Схожим за вайбом був “Поза кампусом". І мені подобається ця тенденція на не лише вдалі екранізації, а на романтизацію здорових стосунків.
