Ви коли-небудь замислювавлись, як письменник може рухати сюжет? Я говорю не про якість, а про форму. Часто, ми просто пишемо, не зважаючи на спосіб, який беремо на озброєння. Втім, це важливо для структури, для гармонії книги та уникнення переванження.
Поділюся нещодавнім своїм читацьким досвідом. Припала мені до рук книга з доволі привабливою анотацією та гарною обкладинкою. Вона не обіцяла вау емоцій, навпаки, все в ній вказувало на спокій, повільність розвитку подій і зрештою приємний вайб літа та відпочинку. Одначе протягом всієї книги та особливо під кінець, авторка використовувала такий прийом для руху сюжету, як переказ подій. Немає нічого поганого в тому, щоб переказати частину історії, щоб не обтяжувати книгу та дещо скоротити її, просто тут мені здалося забагато переказу. Бо як мінімум, я звернула на це увагу і навіть дещо закотила очі (переказ частини сюжету є типовим прийомом, на який зазвичай ми не надто звертаємо увагу).
Насправді, я не засуджую авторку. Навпаки, саме її книга, надихнула мене розглянути теми форм, які здатен використати письменник. Отже, гадаю, почнемо з переказу.
Переказ сюжету, як стрибок до важливіших, на думку автора, світів
Може здатися, що я не надто люблю переказ, як прийом. Я ж просто ставлюся до нього з обережністю. Не варто забувати, що якщо перебрати з переказом, може виникнути відчуття, що автор просто втомився писати і вирішив скіпнути частину матеріалу. Крім того, перекази читати не надто цікаво (якщо ми не говоримо про фінальне пояснення, що з героями сталося після), бо там не розкривається сутність персонажів, події подано поверхово за структурою “було-стало”.
Але перекази бувають корисні, ба навіть необхідні
Короткий обхід подій може справді полегшити завдання, коли потрібно перейти до важливішої частини, чи зазначити, що сталося перед ними, підігріти читача своєрідною інтригою.
Є випадки, коли переказ є вкрай необхідним. Уявімо ситуацію: герой ділиться зі своїм другом якоюсь інформацією, а потім він зустрічається зі своєю дівчиною і теж має намір розповісти цю історію. Але читач її вже знає. Тому вдалим рішення буде написати щось по типу того: “він розповів їй усе від початку, нічого не приховуючи, вона - друга людина в житті, якій він зміг по-справжньому довіряти””. Так ми не лише зекономимо час, а й уникнемо повторення.
Діалоги - наше все, але не зовсім
Діалоги/полілоги виконують дві функції: 1) перша це, очевидно, рух сюжету, через розмови 2) розкриття персонажів у їх комунікації
Далоги є класикою. Вони сприймаються легше за цільний текст, часто насичений австорською стилістикою (якщо оповідь від імені автора) та роздумами. Тому діалоги дещо розбавляють цей потік. Крім того, вони є живими, тому більше відгукуються читачам.
На жаль, від діалогів теж можна втомитися. Варто розуміти, що рухати сюжет виключно розмовами, не є вдалим рішенням. Їх варто поєднувати з діями, адже вони є основою.
Для ліпшого розуміння звернімося до кінематографу. В кіномистецтві вкрай обережно використовують діалоги. Де їх можна уникнути, уникають. А замість просто показують ідею через символи - кадри. Тобто, не проговорюють ідею, а показують. Це важливо.
Бо хоч література функціонує по-іншому, це не візуальна картинка, а мисленнєвий потік. Проте автори, теж повинні показувати через свої діалоги, а не розповідати. Не варто перенасичувати текст, постійною комунікацією, а лише використовувати її для рокриття змісту. Це може бути чітко прописаний опис, де автор сторює візуально подію. Наприклад, головний герой не розповідає нам всіх своїх думок, або не ділиться з іншою людиною, натомість по вказаній деталі і так зрозуміло, що він мав на увазі, навіть не потрібно зазирати йому в голову.
Сьогодні ми розглянули, діалог та переказ, як форми для руху сюжету. Очевидно, що від структури тексту залежатиме сприйняття історії читачем.
Завдання автора вміло підбрати інструменти для побудови своєї історії. Можливо, все почнеться з карколомного діалогу? Тоді, яким буде перший рядок?
