Є тексти, що переходять крізь тисячоліття, лишаючись незмінно актуальними, і твори, які пов'язують з ім’ям Гомера, саме такі. Попри те, що про самого автора знаємо не так багато, його поеми продовжують говорити до нас, а тепер — і новим українським голосом. Видавничий дім «Атена» у серії «Роза вітрів» випускає «Іліаду» та «Одіссею» 2025 року, і це добрий привід поговорити про давній епос і тих, хто дав йому життя в нашому часі.
Загадка поета: хто ж такий Гомер?
Навколо Гомера завжди було більше легенд, ніж документальних свідчень. Античні міста, звісно, сперечалися за право називатися його батьківщиною. Пригадується легенда про сліпого співака з острова Хіос, що жив у VIII столітті до нашої ери. Втім, якщо заглибитися, біографії поета у звичному сенсі не існує. Найдавніші згадки — це суцільні легенди, які, як зазначає одне українське видання, чим більше їх, тим очевидніша їхня несумісність. Навіть ім'я «Гомер» залишається гіпотезою: античний псевдо-Плутарх виводив його від слова, що означає «слідувати» і «сліпий».
Науковці, аналізуючи тексти, помітили цікаві нюанси. Поет «Іліади», схоже, добре знався на східному узбережжі Егейського моря. А ось поет «Одіссеї» демонструє обізнаність з материковою Грецією та островами. Ця невідомість перетворилася на серйозну наукову проблему у XVIII столітті, її назвали гомерівським питанням. Німецький філолог Фрідріх Август Вольф у 1795 році висловив думку, що поеми у нинішньому вигляді не могли бути створені без письма. Це поклало початок дискусії про те, чи був Гомер однією людиною.
Як же без писемності створити понад п'ятнадцять тисяч рядків? На це питання дали відповідь Мілман Перрі та його учень Альберт Лорд. Перрі приблизно 1928 року досліджував живу усну епіку в Югославії й показав, що оповідачі послуговуються готовими «формулами», повторюваними епітетами й типовими сценами. Лорд узагальнив ці спостереження у своїй книжці. Тож, коли ми зустрічаємо «швидконогого Ахілла» чи фрази, що повторюються десятки разів, це не недолік, а, виявляється, технологія створення та запам'ятовування. «Іліада» налічує 15 693 гекзаметри, а «Одіссея» — 12 109, обидві розділені на двадцять чотири пісні. За однією з гіпотез, канонічний текст сформували олександрійські редактори в елліністичну добу, а найдавніші збережені папіруси поем датуються III століттям до нашої ери. Це ті знання, з якими варто підходити до читання цих величних текстів: вони дійшли до нас як цілісний текст, але ім'я автора лишається питанням науки.
Український голос епосу: Борис Тен
Для українського читача є ще один «автор», без якого ці давні книжки просто не існують. Це перекладач Борис Тен, чиє справжнє ім'я — Микола Васильович Хомичевський. Саме його гекзаметр ми чуємо в нових виданнях. Псевдонім він узяв від давньогрецької назви Дніпра — Бористена.
Микола Хомичевський народився у Дермані, що нині на Рівненщині, в родині вчителів. Батько його був інспектором народних училищ. Після закінчення Житомирського інституту народної освіти, він долучився до київського кола Миколи Зерова та Максима Рильського. Його перекладацький доробок вражає. Крім «Одіссеї» й «Іліади», він працював над «Поетикою» Арістотеля, драмами Софокла, Арістофана, Есхіла, а також переклав кілька п'єс Шекспіра. Крім того, він був наставником для низки шістдесятників, зокрема Євгена Концевича та братів Анатолія й Валерія Шевчуків.
Особиста біографія перекладача — це взагалі окрема історія. За даними одного джерела, у 1930–1936 роках він мешкав на Далекому Сході, де в офіційних документах значився як «економіст». А все тому, що ще в Житомирі очолював осередок Української автокефальної православної церкви. Недаремно його називають «українським Гомером»: саме завдяки йому обидві поеми, перекладені гекзаметром, виходять у серії «Роза вітрів» видавничого дому «Атена».
"Іліада" та "Одіссея": війна і повернення в новому виданні
Почнімо з «Іліади». Це не історія про взяття Трої, ні. Поема закінчується похороном Гектора, і жодної згадки про дерев'яного коня в ній немає. Дія охоплює лише кілька тижнів десятого, останнього року війни. Починається вона, що цікаво, не з битви, а з гніву: перший рядок просить Музу оспівати гнів Ахілла, сина Пелея. У центрі поеми, як зазначає видавець, саме гнів Ахілла як рушій усіх подій і його фатальне протистояння з Гектором. Тут і честолюбство царів, і вірність дружин, ніжність батьків, хитрощі богів, і розпач простих воїнів.
Поема розповідає про сварку Агамемнона й Ахілла під стінами Трої, коли цар відбирає в Ахілла бранку Брісеїду. Через це найкращий воїн греків відмовляється воювати. Наслідки цього рішення розгортаються від першої до двадцять четвертої пісні. Загибель Патрокла, що виходить на бій у латах Ахілла, повертає героя до війни. Кульмінація — поєдинок із Гектором, захисником Трої. В останній пісні старий цар Пріам прибуває до табору ворога, аби випросити тіло сина. Українське видання «Атени» (2025 рік, 600 сторінок) вийшло у перекладі Бориса Тена, на обкладинці — двоє воїнів у стилі давньогрецького вазопису. Видавець наголошує: поема звучить гекзаметром — розміром, який греки вважали божественним. Саме цей довгий, повільний ритм дозволяє, як вони кажуть, роздивитися героїв у всій величі. Вона вражає не лише масштабом битв чи каталогами кораблів, а й інтимними сценами, як-от прощання Гектора з Андромахою чи сльози старого Пріама.
«Одіссея», навпаки, починається вже після війни. Троя вже розорена, але дорога додому триває ще десять років, хоча поема вміщує події лише приблизно сорока п'яти днів. Одіссей, цар Ітаки, не може повернутися додому. На тлі його мандрів у родинному домі зростає син Телемах, а до дружини Пенелопи залицяється натовп женихів. Тут зібрані класичні епізоди античної пригоди: сирени, чарівниця Кіркея, циклоп Поліфем, велетні-людожери. Але є і зворотний бік: прагнення людини додому, любов і втрати, боротьба з долею, випробування вірою, гостинність і зрада.
Дія також розподілена на двадцять чотири пісні. В цій архітектурі й видно відмінність від «Іліади»: сюжет розгортається не в одному таборі, а між островами, палацами й кораблями. Хоча «Одіссея» й поступається «Іліаді» за обсягом (12 109 рядків проти 15 693), композиційно вона складніша. Частину мандрів розповідає сам герой при дворі феаків, а паралельно розгортається історія Ітаки, де дім Одіссея обороняють Пенелопа й Телемах. Видання «Атени» (2025 рік, 512 сторінок) також вийшло у перекладі Бориса Тена; на обкладинці зображений прив'язаний до щогли Одіссей, над яким кружляють сирени.
Обидві поеми — це дві різні конструкції. Перша стискає десятиліття війни до кількох епізодів, друга розкручує десятиліття мандрів із кількох ключових сцен. Тим, хто читає обидві книжки, варто пам'ятати: за античною традицією їх пов'язують з одним автором. Але частина дослідників на підставі мовного й історичного аналізу відносить їх до різних поетів — і ця суперечність і є найкоротшою формулою гомерівського питання. Дві книжки, які сьогодні можна прочитати українською в одній серії, разом охоплюють основний корпус гомерівського епосу: десятирічну війну і десятирічне повернення. Їх об'єднує не лише спільний автор, спільна мова гекзаметра й спільний перекладач, а й спільна проблема, що відкрила сучасну філологію: питання про те, хто створив ці поеми, коли й у який спосіб. Читати їх логічніше за порядком подій — спершу «Іліаду», потім «Одіссею». Кожна з них виходить за межі війни й дому, у простір, де людина змушена вирішувати, чим вона готова поступитися заради гідності. Саме тому ці тексти читають уже майже три тисячоліття.
