Володимир Діброва — постать, яка не вписується у звичні рамки. Він одночасно рухається у чотирьох літературних вимірах: проза, п'єси, критичні есеї та переклади. Це не просто перелік жанрів, а свідчення надзвичайної широти його інтересів та глибини проникнення у слово. Для тих, хто звик до лінійних літературних кар’єр, підхід Діброви може здатися незвичайним, але саме ця багатовекторність дозволяє йому дивитися на тексти – свої та чужі – під особливим кутом.

Його роман «Андріївський узвіз» свого часу отримав премію «Книга року ВВС», а переклад «Ватта» Семюела Беккета був відзначений премією імені Миколи Лукаша. Ці досягнення лише підкреслюють майстерність автора у різних сферах літератури. Цікаво, що його шлях до слова проліг через романо-германську філологію, а кандидатську дисертацію він присвятив ірландському письменнику Флану О'Браєну, заглибившись у його прозу. Згодом, уже живучи в Сполучених Штатах, він викладає українську мову в Гарварді.
Шлях до слова: від Донецька до Гарварду
Народившись у Донецьку, Володимир Діброва завершив навчання на факультеті романо-германських мов у Київському університеті. Писати вірші та прозу він почав ще наприкінці шістдесятих років, а перші переклади з’явилися у друці трохи пізніше. Поезія вперше побачила світ у журналі «Україна», а літературна критика — зокрема у «Всесвіті». Його оповідання друкувалися у «Молодій гвардії».
Захист кандидатської дисертації в Інституті літератури Академії наук УРСР, присвяченої прозі Флана О'Браєна, свідчить про його глибокі академічні інтереси в ірландській літературі. Перші книги прози — «Тексти з назвами і без» та «Пісні Бітлз» — ознаменували початок його прозового шляху. Перекладацький доробок Діброви вражає різноманіттям: окрім Беккета, це Ежен Йонеско, а згодом додався Торо, Лір, Воннеґут. До речі, з Лідією Діброва він разом переклав один з романів Курта Воннеґута.
Від дев'яностих років він активно друкує п'єси, і фахівці з Internet Encyclopedia of Ukraine зазначають вплив театру абсурду на його драматургію. Перед переїздом до Сполучених Штатів, де він спочатку був письменником-резидентом Гарвардського українського наукового інституту, а потім викладачем української мови, Діброва очолював кафедру англійської мови в Києво-Могилянській академії. Його твори виходять англійською, німецькою, польською та угорською, що говорить про їхню міжнародну цінність.
Мистецтво уважного читання
Чотири українські книжки, які з’явилися в огляді, демонструють не тільки різноманіття жанрів, а й наскрізний прийом, що їх об'єднує: повільне, уважне читання. Автор зупиняється там, де більшість читачів пробігають повз, шукаючи приховані смисли.

«Переказки» — це не просто збірка оповідань. Це одинадцять розділів, де Діброва переповідає й коментує відомі тексти: від фольклору та народних оповідів до міфів, дум, притч і біблійних уривків, навіть один сучасний роман. Коментар у цій книжці часто перетікає у спогад, а той, своєю чергою, у окреме оповідання. Так у Діброви національне поєднується з особистим, а загальне — з індивідуальним. Сам автор пояснює, що суть книги — повільне, уважне читання казок, адже, за його словами, «там, де йдеться про вічне, не може бути поспіху». Ця книжка була серед претендентів на премію «Книга року ВВС», а також розглядалася для номінації на премію імені Юрія Шевельова в галузі літературної критики.

Наступна книжка, «Свіжим оком. Тарас Шевченко для сучасного читача», також ілюструє цей підхід. У ній кожен розділ — це докладне прочитання одного відомого твору Шевченка, доповнене коментарем. Тут можна знайти «Кавказ», «Садок вишневий коло хати», «Мені тринадцятий минало», «Сон» і «На панщині пшеницю жала…». Діброва не спрощує Шевченка, а, навпаки, занурює читача в історичний контекст та літературні впливи, які сформували ці тексти. Книжка, до речі, виросла не з видавничого замовлення, а з потреб самого автора пояснювати певні вірші студентам. Одна з ключових тез книги полягає в тому, що без історичного та літературного тла навіть найвідоміші вірші можна прочитати хибно. Автор бачить спадщину Шевченка джерелом енергії, а не застиглим музейним експонатом, і завершує видання словами кобзаря Остапа Вересая про великого поета. Оформленням книги займалася Марія Кинович, а саме видання потрапило до довгого списку премії «Книга року ВВС» у номінації «Есеїстика».
Герої й сцени: Творчість без компромісів
Окрім есеїстики, Володимир Діброва звернувся до прози та драматургії, знову-таки через призму уважного погляду на людську долю та текст. Збірка з десяти оповідань «Творчі люди» представляє читачеві героїв, які присвячують себе творчій роботі, нерідко всупереч обставинам. Серед них письменники, художники, науковці, телеведучі, соціальні реформатори й кінематографісти. Часові межі книги широкі – від кінця XVI століття до сучасності, а місця дії змінюються від України та північного кордону Османської імперії до Сполучених Штатів. Важливо, що автор не прагне зробити своїх персонажів переможцями; не всі вони отримують визнання чи повагу, на які могли б розраховувати. Видавець цієї збірки окреслює її основне питання: чи варто вимірювати творчість успіхом серед сучасників.

Інша книга, «Три по п'ять», пропонує читачеві зануритися у світ драматургії. Це збірка з трьох п'єс, де п'ятеро акторів розігрують різноманітні життєві ситуації. В одній із них ідеться про зв'язок живих і мертвих, у другій — про чоловіка, який у немолодому віці озирається на своє минуле й опиняється в центрі родинної сварки. У третій же персонажі стикаються з тотальною катастрофою. Автор визначає жанр цих творів як трагікомедію. Видавнича анотація підкреслює, що така форма відповідає часові втрачених орієнтирів, нарцисизму й тривоги. Драматургію Володимир Діброва пише давно, і його п'єси вже виходили збірками, наприклад, «Довкола столу».

Чотири книжки Діброви, про які йшлося, об’єднані однією темою: що відбувається з текстом, коли його читає уважна людина. У «Переказках» та «Свіжим оком» це глибоке прочитання відомих текстів — чи то казок, чи то творів Шевченка. У «Творчих людях» — це історії тих, хто творить, не маючи гарантій на визнання. А у «Трьох по п'ять» — це п'єси, написані з розрахунком на сцену, де уважний погляд втілюється у сценічній дії. Якщо хтось захоче розпочати знайомство з автором, найкраще обрати «Переказки», щоб побачити його унікальний метод, або «Свіжим оком» — тим, хто шукає Шевченка без традиційного підручникового глянцю. «Творчі люди» та «Три по п'ять» читаються легше після того, як вже є уявлення про те, як Діброва працює зі словом.