Nightspell — Forgotten Victims of the Ashen Soul (LP, 2024). Рецензія

Слухати: Bandcamp | YT Music

Це невеличке дебютне EP можна вважати першим вісником приходу нової, пост-Drudkh епохи на українську сцену, що вже декілька років поспіль штурмує західні тренди чорного металу та данжен-сінту водночас. У першу чергу Nightspell видає обкладинка з красномовним логотипом у стилі шрифтів, популярних зараз у keller synth. Малював його — не впадіть — Крістоф Шпайдель, і — не впадіть знову — за донат на ЗСУ. Антураж із невідомих символів навколо логотипа — це символіка, запозичена з готичного гримуара «Ґоетія», а трактування цих знаків разом з описом 72 демонів зустрічається в його першій частині «Малий ключ Соломона» — своєрідному середньовічному регламенті для магів, тоді ще цілком трушних і з серйозною репутацією.

На цій же темі побудована естетика таких гуртів, як Keys to the Astral Gates and Mystic Doors, Lord Bakartia, Bloody Keep. Усі вони, своєю чергою, є продовженням і переосмисленням заново відкритого звучання Grausamkeit із 90-х. Це відбувається приблизно в тому ж ключі, в якому фонк роками переосмислює Triple 6 Mafia — десь успішно, а десь абияк.

Досить забавним видається той факт, що переважна кількість артистів, які працюють з музикою цього таймлайну, в самих 90-х навіть не були в планах у своїх батьків. Проте до цього, здається, вже всі звикли, і, можливо, саме це допомагає їм не відтворювати симулякри жанру, а доповнювати їх новими рішеннями та косметичними елементами з власним почерком. У принципі, це виглядає логічним у контексті циклічності моди та є цілком адекватною реакцією на кризу естетики цілого жанру, якщо не музики загалом.

Ключовим меседжем цієї музичної сцени є акцент на тезі, що сучасний жанр став надто реалістичним (ні, не спопсився і став занадто чистим у плані продакшену, хоча й це також, куди без цього). Сама реальність стала надто прозорою і водночас у якихось аспектах недосяжною, від того — неприйнятною і нещирою. Тому в моду приходять речі навмисно неідеальні, на цьому відкрито акцентовані. В окремих випадках неохайність подається як нова щирість та справжність у більш доступній формі. Це своєрідний протест проти естетики, що стала занадто стандартизованою, технічною і на яку в більшості людей досі не вистачає ресурсу. Тим паче, вона просто перестає надихати та приваблювати через свою звичність. Умовний «keller»-блек натомість тікає від цієї реальності в магічні світи середньовічних окультних практик або й зовсім у ліс по гриби, пропонуючи на відміну від толкіністичних данжів свою власну фантасмагорію — більш щиру і без акценту на рольові ігри, а саме на вайб. Не обов'язково епічний, а магічний, химерний, як Ваббаджек, — це саме те, що можна описати словами «weird music».

Можливо, на порівнянні логотипів варто було б і зупинитись, бо, повертаючись предметно до сабжу, ми з наскоку ловимо вібрації впливу не наслідків мікродозингу мухоморами, а цілого Dissection — зокрема, їхньої фірмової мелодійності, структурованості партій та рифів у мелодичному мінорі. Від легенд жанру тут і використання дієвої формули діатонічних ладів з хроматичними переходами, і гітарні «чоси», що надають музиці вишуканості та готичної елегантності, створюючи її романтизовану, величну атмосферу, але при цьому залишаючи її глибокою у своїй темній емоції.

Для сучасного шанувальника блек-металу паралелі з фентезі-світом Dark Souls не стануть несподіванкою. Хоча роль гри як джерела натхнення і не заявлена прямо, я в ній упевнений, бо данжен-сінтові інтро та аутро альбому, що звучать наче з похмурого замку, який дивом вистояв на попелищі зруйнованого королівства, є дуже переконливими.

Nightspell не настільки швидкий, як Dissection, але саме в аспектах темпу та ритму і проглядаються ознаки не повернення, а переосмислення 90-х. Гурт використовує в новому контексті інший, сирий шаблон звуку та новіші композиційні техніки, нехарактерні для мбм/мдм того часу. Зокрема, у треці «Curse from the Mirror» дуже яскраво виражений панковий «тупа-тупа»-біт, що додає смачної кислинки у, здавалося б, звичні мелодичні патерни, які відтепер сприймаються по-новому.

З одного боку, для старшого покоління Nightspell сприймається в кращому випадку як чудернацький, але в межах норми, олдскул-рівайвл, якщо не копіпаста певних представників. З іншого боку — слухач, який би дійсно оцінив погляд Nightspell на жанр, зараз надто глибоко в андеграунді. Як мінімум, гурт пропонує підхід, відмінний від загальноприйнятого на нашій сцені.