Після купи дум я все ж вирішила, що це моє бути тут. Ці писаннячка які можливо стануть віршами, якщо комусь подобається можете брати ідею. А взагалі це написано аби як, але подруга сказала що вони ок. Коротше це просто маячня із голови недолугої письменниці.🥸
Це взагалі замальовка до гіпотетичної книги.🤷♀️
***
–Ви купка блазнів. Довбні, на намагаєтесь спалити відьму, що вигнали з пекла? Розуму у вас, як кіт наплакав. Вогонь мене не... – і вона зрозуміла, зрозуміла, що брехала. Бо вогонь її бере, може обпікти шкіру, спалити зсередини, перетворити серце на попіл... Ні не звичайний вогонь, про нього дівчина не брехала, він їй не нашкодить. Її спалять ті очі, що блищали іскрами, в них було все: магма, багаття, пожежа. Вони спалахували бурштином, кидали золоті тіні, світили наче два сонця... Лякали та приваблювали, вбивали та рятували, вони все, більше за все...
І вони згасли, більше не горіли, більше не світили, тільки тліти залишками... Вона б дозволила їм усе, спалити її, обпікти, покалічити, але не згаснути.
Ці два писаннячка пов’язані)
***
Що я про нього думаю? Він мене лякає, мене лякають його очі, довгі пальці, його статура... Вони мене настільки лякають, що я не можу відвести погляд. Не можу не дивитися, не розглядати, не помічати... Я не можу не помічати численних родимок, не можу не помічати майже повну відсутність волосся на тілі, не можу не помічати... Не можу не помічати ЙОГО
***
Він неймовірний. Він блідий і дуже худий. Тільки червоні губи показують, що він ще живий. Великі очі дивляться у мої. Він бачить багато, все й трохи більше. Топить мене, позбавляє повітря, легені наповнюються в'язкою і нудотно солодкою речовиною, дихати стає важче, серце б'є з неможливою швидкістю, віддаючи глухими ударами у скронях. Він перекриває мені дихання, тільки очима, він би не наважився зробити це руками. Худіми з довгими пальцями, синіми смужками та рівними нігтями. Він весь ніби з мармуру, ніби не людина зовсім, ніби його за міліметром вирізав найкращий майстер всесвіту. Він дивовижний, неможливий, вражаючий. Такий, такий... ТАКИЙ.
А це взагалі жах, але мені сказали, що я маю викладати те що на мою думку викладати не можна))
***
Хтось каже, що боїться втратити кінцівки, хтось – слух, хтось – зір... А я боялася втратити тебе, загубити і не знайти. Боялася стати спогадом, минулим і ніколи майбутнім. Боялася втратити тут і зараз...
Та більше не боюся, ти більше не мій всесвіт. Твоя посмішка більше не гріє, а сльози не засмучують. Тепер ти не можеш без мене, тепер ти стежиш за моїм поглядом і мрієш, щоб я хоча б глянула у твій бік. Щоб пам'ятала.
А я п'янію від цього, я насолоджуюсь цим, я хочу щоб ти дивився на мене, лише на мене.
Артеме, все ще пишу для тебе, але з’явилася ще одна муза. Майстер Фуу👏👏👏
