Один із Вас — Підсумок (LP, 2025). Рецензія

Слухати: https://ds60m.mssg.me

Гаражний рок, побутова драма і трохи кантрі. Музика для собак і ще 17 спроб знайти себе.

Живе собі у Кропивницькому та й потроху музикує такий собі Богдан Іващенко — ім’я, яке ви можете й не знати, але олдові читачі Спектруму мають пам’ятати його за гранж/стоунер-проєктом Black Berry Birds, який у 2021 році випустив хороший повноформатник Nameless. Чомусь далі альбому діло не пішло, і потенціал залишився не розкритим. Були ще кілька синглів, уже після початку повномасштабного вторгнення — жанрово різні, але суттєво просунути гурт вони не змогли. Зрештою, Black Berry Birds перейшов у студійне існування й наразі перебуває у тривалій паузі.

Поза межами Black Berry Birds в Іващенка є ще один проєкт з іронічною назвою «Один із вас». Якби це був анонімний проєкт, його ідейником справді міг би бути хтось один із вас — і я б сидів, міркував, хто ж це такий, а тим часом ви анонімно надсилали б мені альбом на рецензію. Скільки можна креативу вигадати в рамках однієї назви — цілий інфопривід можна накидати.

Та менше з тим. Він — Один із вас. Десь живе собі у Кропивницькому, працює на звичайній роботі, має сім’ю, втикає вечорами лайви улюблених гуртів і ненавидить русню (бо це святе) і з 2015 року сольно записує пісні. Спочатку — як акустичний інді-проєкт однієї людини, тобто самого Богдана. Він завжди був на другому плані: без особливого просування, без спроб вийти на ширше коло слухачів. Такий собі домашній проєкт — для реалізації ідей, які не підходили Black Berry Birds.

В інтернеті можна знайти старі записи, які виходили в різні роки, та аж 11 малобюджетних відео. Але цей проєкт ніколи не був для нього головним. Один із вас не став би студійним форматом, якби не волонтерські виступи Богдана на зборах для ЗСУ — саме тоді й накопичилися нові пісні. Можливо, це й надихнуло його перетворити це все на щось більше.

Дебютний альбом «Підсумок» вийшов наприкінці квітня — і, як не банально, став підсумком напрацьованих ідей. Він об’ємний: аж 18 пісень. Нам нагадали — бляха, нагадали! — що таке повноформатний альбом і насипали треків на два релізи, аби ніхто не скиглив в епоху синглів, що альбомів більше не існує. Просто схавайте це! 

Щоправда, від цієї псевдоінтелектуальщини в мене розболілася голова. Осилити таку кількість пісень нелегко, особливо коли лірика — на поверхні: проста побутова та соціальна романтика, яка хоче бути чимось, чим не є. Упродовж усього альбому мене всіляко намагаються переконати, що тексти абстрактні й артхаусні, але, на жаль, я того не чую, бо занадто багато у житті передивився артхаусних фільмів. 

Якби так було — тут мало б бути більше мистецької форми, гри слів, несподіваних образів, постмодернізму чи хоча б якогось відходу від канонів пісенної лірики. А так — це радше спроба видати очевидне за глибоке. Слухаючи реліз, я раптом згадав That Moment бельгійців Sopa Bopa — експериментальний рок з текстами, які справді абстрактні, потребують часу для тлумачення, але не претензійні, без надмірно душної інтелектуальності. Там усе звучало щиро. Тут — не завжди.

Повноформатний альбом в Україні — це, звісно, харашо, але слухається він важко. При всій повазі до проєкту, хронометраж тут явно завеликий. Щодо музики: маємо повний бленд жанрів. І я не проти міксів — у цьому випадку це навіть виграш, бо вони частково перекривають інші недопрацювання.

У підсумку ми чуємо: сазерн-рок у вступному “Стіни”; альтернативний рок із домішками гранжу в “Блаженний світ”; поппанк із флітівським відлунням і духом нульових у “Самотній”, “Не така як всі”, “Я заблукав”; постковідну рефлексію про дистанційне життя у “Карантин”; індірок із гаражними мотивами у “Восьма палата”; даркфольк у “Дві години до весни”; кантрі-рок у найцікавішій з альбому “Музика для собак”, де слайд-гітара ліниво ковзає поверх настрою. Дрімотний індірок звучить у “Сни”,  а “Тризвук” — результат благодійних акустичних виступів для ЗСУ. Попрок проступає в “Художник”, “Апельсин”, “Кава”. Щось на кшталт альтернативного року — в останніх треках: “Вітер”, “Намалюй”, “Зірка”.

Богдан іронічно називає все це “драматичним соціально-побутовим рок-н-ролом”. І насправді така жанрова розкиданість, сформована з особистих напрацювань без прагнення до концепту, звучить чесно — без зайвих претензій. Але сам матеріал сприймається надто застарілим — ні по сенсах, ні музично він не звучить актуально. Місцями відчуття, ніби на дворі 2005-й, і з касет родичів грає щось із “руського року” (вибачте за термін — я знаю, що російської культури не існує, просто такі виникли асоціації).

Альбом відверто страждає від браку сучасних ідей — особливо як для сольного проєкту, у якому, здавалося б, творча свобода дозволяє робити що завгодно. Можна зробити стильове кантрі, як у Fust, чи особиста меланхолія у варіаціях Джейсона Ізбела, а в нашому випадку, Богдана, теж би оживила платівку сучаснішим диханням. А про те, що можна додати блюграсу, як це виглядає у Them Coulee Boys я взагалі мовчу собі.

Поппанкові треки хоч і симпатичні інструментально, але настільки вони вторинні, позбавлені якогось драйву чи виразного меседжу, а вокал не передає жанрового вайбу. Стіни — якби записали в іншому аранжуванні — можна було б уявити в стилі українського Джонні Ленга. Мені бракувало особисто фантазії в сазерн-року, бо навіть цей жанр можна гарно презентувати. Більше даркфольку хотілося, а там, де Богдан грає під акустику, пасував би індіфольк, він краще відповідає за настрій та атмосферу. 

Інструментально альбом біднуватий: надто прості гітарні ходи, мало пошуку, мало ідей. А лірика й вокал, на жаль, не витягують емоційно — мені було важко дослухати до кінця. Не хочу критикувати без причини — перше враження справді було кращим, кілька треків мені сподобалися, але обманювати себе не маю бажання.

Справді крутий трек — Музика для собак: кантрі-вайб і прикольна лірична ідея. Але от інша частина альбому — це побутова драма, що намагається пролізти під аркою псевдоартхаусності. У Музиці для собак я вловлюю ідею, в інших піснях — переобтяженість сенсами, які губляться у надмірній депресивності. Ймовірно, це рефлексія на війну — і вона щира, але реалізована надто нудно й без точного емоційного резонансу.

Дуже шкода, бо ідея змішати відтінки гаражного року, сазерну та поппанку — справді непогана. Деякі мелодії — навіть чіпляють. Але ж як шкода, що реалізовано їх так. Як я вже писав: бракує креативу, продакшен слабенький, а те, що могло б звучати свіже — подано надто плоско.

Проте, якщо вийде новий трек Black Berry Birds — я точно не пройду повз.