Ця коротка замальовка була написана, здається, у 2022 році. Це був ніби як міні-челлендж, в якому потрібно було написати авторський текст на певних умовах, що випали у скріншотах з гіфки. Якщо я правильно пам'ятаю, моїми були: "дія відбувається в одному приміщенні", "дія триває одну хвилину", "всі персонажі німі" (і що ще, четверте, яке я вже не пам'ятаю. Можливо, це стосувалось жанру). Тож нехай вона тепер буде і тут також.
ОДНА ХВИЛИНА
Вона відчинила двері, ввімкнула світло і швидко затягла в кімнату вже відкорковану каністру. Майже одразу штовхнула її – і та впала на застелену тонким килимом підлогу, розливаючи безбарвну рідину.
Невелику частину кімнати займало ліжко, виготовлене на замовлення, – і чоловік, прикутий до нього, зараз дивився на Еллі з виразом подиву і ледь помітної стурбованості.
Він не впізнав її раніше, проте тепер її волосся знов було чорним, кудись зникли ті потворні окуляри Міс-Турботливої-Доглядальниці.
Він би одразу впізнав її за шрамами, які залишив того дня, але для цього потрібно зняти светр. А вона нізащо не роздягнеться перед ним.
" – Нічого, зараз згадаєш", – подумки відповіла йому Еллі. Шкода, що вона не може промовляти це вголос. Ніколи більше не зможе після першої зустрічі з ним.
Напрочуд швидко вона всілась на ліжко, підібравши ноги і частково спираючись на лежачого. Вочевидь це йому не сподобалось, от тільки він не міг пожалітись. Він взагалі не міг робити нічого, окрім як ворушити головою і безпорадно витріщатись.
Нарешті вони залишились вдвох.
Еллі витягла з кишені те, що на перший погляд виглядало як частина колоди гральних карт, але значно більших за розміром. Еллі взяла першу картку і простягнула ближче, щоб він міг вдивитись. На звороті надруковане кольорове сімейне фото: невеликий, але затишний двоповерховий будинок, на фоні якого посміхалась жінка, а поруч з нею стояли три дівчинки різного віку. Молодші були схожі на матір, і тільки старшій, похмурому підлітку, дісталось у спадок батькове чорне волосся.
Це тривало усього лише кілька секунд – наступна фотокартка вже чекала. Тіла, зображені на ній, були вбрані у темні плаття. Обличчя застиглі – жодної посмішки, назавжди заплющені очі.
На звороті третьої картки був надрукований напис:
"Ти пам’ятаєш їх?"
Він згадав. Це спалахнуло в його очах, немов іскра, поки він переводив погляд з фотографій на її обличчя, і знов, і знов – з кожною карткою до спогадів додавалось все більше… страху?
Можливо. Але аж ніяк не провини.
Навіть після зображення, зробленого біля дому – там, де він залишив їхні тіла. Хтось анонімно виклав їх на сайті з нерозкритими вбивствами – та хіба лише на одному?
Понівечені уламки втраченого життя Еллі доступні для перегляду усім бажаючим.
"Пам’ятаєш, що ти з нами зробив?"
О, він пам'ятав. Він би волів повернути собі той стан, який дозволив би йому зробити це знову. Хоча б завершити розпочате тоді, адже Еллі дивом змогла вижити – і ось що буває, коли ти не в змозі довести справу до кінця.
Минуле повертається і пхає йому в обличчя останню картку:
"Я ж казала, що ти горітимеш у пеклі"
Еллі так само швидко зісковзнула з ліжка і попрямувала до дверей. Свої картки вона заховала назад у кишеню, натомість дістала запальничку і вимкнула світло.
" – Шкода, що я не чутиму твого крику, виродку", – вона гірко всміхнулась і крутнула коліщатко.
