У нас цікава тема для обговорення. Подивилася я фільм «Вперед, за скарбами гетьмана!» (1993), і мені є що сказати.
Побудую огляд таким чином:
- Загальна інформація про кінострічку.
- Трохи передісторії.
- Мої думки про фільм без спойлерів.
ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ
«Вперед, за скарбами гетьмана!» — український художній фільм режисера Вадима Кастеллі, відзнятий 1993 року на кіностудії імені Олександра Довженка (ВТО «Фест-Земля»).
Про що сюжет? Увесь конфлікт обертається навколо скарбів українського гетьмана Павла Полуботка, які зберігаються в англійському банку. Головний герой — Іван Полуботок — є далеким нащадком гетьмана, і тільки він може законно отримати цей скарб. Через це за ним полюють британська розвідка та КДБ. Усі впевнені, що він знає код від сейфа, але чи справді це так?
До речі, маю підозру, що сюжет натхнений реальними подіями. Як каже Вікіпедія:
«В 1922 році до посольства УРСР у Відні звернулася людина, що приїхала з Бразилії та назвалася Остапом Полуботком — прямим нащадком одного з синів гетьмана. Він показав послу Юрію Коцюбинському фотокопію документа про вклад Полуботка, оригінал якого він начебто зберігав у надійному місці та запропонував угоду: він передає право на отримання грошей уряду УРСР, а за оригінал він отримає один відсоток накопиченої суми. Однак спроба переговорів із Банком Англії завершилась нічим».
ПЕРЕДІСТОРІЯ МОГО ЗНАЙОМСТВА
Все почалося банально: про фільм почула в TikTok. Відразу зрозуміла, що він вартий уваги. Але тут виникли проблеми. Раніше стрічку можна було знайти на YouTube... якщо точніше, то три дні тому. А коли в мене нарешті з’явилася вільна година для перегляду — відео видалили через авторські права.
У вільному доступі фільму немає. Єдина легальна можливість — поїхати в Київ і зацінити його в кінотеатрі (архівний показ). Я не проти заплатити 80 грн за квиток, але проти витрат на потяг заради одного сеансу. Мені довелося шукати «Вперед, за скарбами гетьмана!» на торентах. До чого я дожилася...
Студія Довженка, майте Бога в серці! Розумію — авторські права, але чи можна викласти свої фільми на платформи типу MEGOGO? Щоб український глядач міг подивитися їх бодай платно. На деяких сайтах вказано, що онлайн-перегляд можливий лише в Чехії та Польщі. Я не проти з’їздити за кордон, але ж не заради фільму 1993 року! Це була максимально дивна й не дуже приємна пригода.
Такі речі мають бути доступними. По-перше, це не новинка. По-друге, про таке кіно треба говорити. Як сучасне покоління його побачить, якщо в мережі лише трейлер? Ситуація — «пустити слину, але скуштувати не дали». Тому я вас так не залишу: у Telegram-каналі знайдете файл для ознайомлення.
ОГЛЯД ТА МОЇ ДУМКИ (БЕЗ СПОЙЛЕРІВ)
Почну з типу оповіді. Тут ніхто не розжовує деталі. Все подається через діалоги та візуал. Потрібно бути уважним, щоб не випустити нитку подій.
Це сатира на тогочасне українське суспільство з елементами сюрреалізму та абсурду. Посміятися буде з чого. Бачила в рецензіях, що картина висміює «козацькі кліше». Як на мене, шпигунські кліше тут помітніші: чого варта сцена зі спаленою телеграмою, яку щойно роздрукували на принтері, а вона досі горить.
Висміюється все: шпигуни, влада, авіація (пам’ятаємо, що це буремні 90-ті), революціонери, телебачення, ставлення людей до історії... Про життя в селі теж не забули.
Особливості фільму:
Мова: Коли йдеться про британців — вони розмовляють англійською без перекладу. Вона нескладна, все зрозуміло інтуїтивно. Субтитри з’являються лише наприкінці, що, чесно кажучи, навіть трохи відволікає.
Відвертість: Є оголеність — від естетично сумнівної до стандартних еротичних сцен. Цікаво подана сцена сексу: різні персонажі, що підглядають, уявляють її по-різному (від БДСМ до романтики).
Сюрреалізм: Стрічка балансує на межі реальності та сну. Будьте готові до всього.
Персонажі. Усі відчуваються «живими», попри пародійність.
Іван Полуботок: Класичний «Мері Сью», якому неймовірно щастить. Він просто пливе за течією, а події відбуваються навколо нього. Він не дратує, бо впізнаваний — це звичайна людина, що потрапила у вир подій проти власної волі, навіть не знаючи про це. Всесвіт підказував, але зв’язок не те що доходив до Полуботка.
Сільська відьма: Мій фаворит! Спокійна, мудра, поважна жінка, яка, власне, все й вирішує (ну, майже). Харизма неймовірна. Відьма ненав’язливо допомагає головному герою, направляючи його на потрібний шлях. По суті, вона другорядний персонаж у котрого не так багато діалогів, але заворожує одним своїм виглядом.
Про всіх персонажів не буду говорити. По-перше, їх дуже багато, а вони усі колоритні (прикол у тому, що навіть епізодичні персонажі цікаві). По-друге, їх краще самому побачити та скласти власну думку.
Діалоги — вони досі актуальні. Фраза посла в Британії: «Мені залишилося до пенсії 3 місяці, а вони тут без чітких вказівок прийшли. Не країна, а бардак» — це в саме серце.
Взагалі, цей фільм про бардак у державі, застарілі радянські погляди, байдужість до власної ідентичності та бажання комфорту без зусиль. Нічого не нагадує? Ми вільні від ярма фізичного, але чи вільні ментально? Чи готові ми правильно використати «скарби», щоб стати незалежними не лише на папері?
Моя відповідь після перегляду: напевно, нехай те золото ще полежить у британському банку. Нам ще треба багато над собою працювати.
