З цим альбомом сталася парадоксальна ситуація, адже якби він так сильно не «вистрелив» та не став вірусним, а ви б казали що він вам подобається, то вас би назвали дивним снобо-задротом, що любить музику «не для всіх».
Зараз же ситуація абсолютно протилежна, та любити цю матрокову дичину вважається абсолютно нормальним, а снобством навпаки буде вважатись скептичне відношення до цього гурту.
Саме явище нормалізації та популярності веселих та «закручених» мікротональних інструментальних треків з арабськими мотивами безумовно приємне. Проте фактично воно швидше повʼязане з загальною дивакуватістю яка працює у купі з їх психоделічними візуальними образами. Саме в ній захована концепція, та тільки разом з нею працює ця музика. Але що якщо слухати її без контексту таємничих дивних образів музикантів, та без вау-ефекту від живого виступу, коли один з них ще й грає на гітарі та басу одночасно?
Та по факту залишиться доволі нуднуваті, хоча й веселі композиції без чітких ідей (окрім полько-подібної Utzp), напрямку та розвитку. Це саме той вид прогресивної музики який я люблю найменше, коли в композиціях відсутня драматургія, а вона сама нагадує швидше записану вийобісту імпровізацію.
Проте, чи маємо ми право відкидати цей контекст? Насправді ні, адже якщо те саме зробити наприклад з джазом, блюзом чи кантрі, то визнані світом великі роботи просто втратять свою вагу, яка безпосередньо й допомагала сучасній музиці розвиватися як такій.
Для прикладу, ми можемо так само подивитися на Daft Punk, які, що цікаво, також є французами. На своєму початку, вони грали хаус, який покладався на всім відомі диско та фанк. Фактично це була дуже спрощена електронна версія міксу цих жанрів яка містила в собі найголовніше - веселий танцювальний душевний вайб та грув. Проте чи мало б це звучання таку ж популярність, якби не вся ця загадкова естетика космічних DJ-їв, що несуть нам «диско з майбутнього»? На мою думку, навряд.
Angine de Poitrine використовують схожий підхід. Вони «вичавлюють» з мат-року його есенцію, створюючи дивацькі та складні «стакатні» мелодії, та презентують їх у мінімалістичному натуральному вигляді. Психоделічна атмосфера тут не будується навмисно, вона виникає невимушено, через те як виглядає гурт в момент відтворення цих мелодій. Вони зливаються з ними в єдине ціле та існують неподільно. Тобто вони самі і є ця музика, яку ми буквально можемо не тільки почути а й побачити.
І от коли сприймаєш цей альбом як живу річ, як звуки що існують ніби вони живі істоти, починаєш розуміти наскільки він насправді цікавий. Адже тобі буквально пропонують подивитися Animal Planet, але де замість тварин ти спостерігаєш за тим як живе химерна, дивацька ну й звісно ж ДостобісаГарнаНоваМузика.
