Жанр: Rap Rock, Post-Rock, Alternative Rock, Gothic Rock
Лейбл: ПОТОП
★★★★ 8/10 · 2026 · ДостобісаГарнаНоваМузика
Що ж, ви вже бачите мою оцінку на самому початку. І напевно очікуєте що далі, я буду співати оди Квентіну Тарантіно української альтернативної музики. Проте, ви помиляєтесь, адже на цьому, вочевидь переломному, для Степана альбомі, він постає в зовсім іншому амплуа, яке мені одразу намалювалося в голові після синглу «Ніщо» і за яке, я відверто переймаюсь.
У огляді на Машину, я писав, що це магнум опус, який Паліндром навряд чи колись перевершить. І це так, в контексті створення найбільш вивіреного свого альбому, в якому кожна пісня побудована по ідеальному паттерну до якого він йшов всю свою творчість, зробити щось таке ще раз, вилилось би у банальне самоповторення. Щоб в цьому впевнитись, достатньо послухати його найбільш шалений соціальний трек «Я Боюсь», охуіти, а потім одразу ж послухати нещодавній сингл «Бензин» (на щастя він не увійшов до цього альбому), який є просто лайт-версію попередника.
Тож що собою являє перша частина «пісень невизначеності»? А тут насправді все дуже просто, як ця збірка називається - так вона і відчувається. Тут значно поменшало чітких «спрямованих» бенгерів, композиції стали звучати абстрактно, розмазано, болюче та нервовіше. Не дивлячись на те, що сам Степан називає цей альбом, свого роду, «прийняттям дійсності», в якому, ніби як мало б бути більше світла та внутрішньої гармонії, мені він більше схожий на заглушений нервовий зрив, що смикається та огризається немов гадюка, яку Степан постійно штрикає палицею коли робить свою музику.
Навіть найбільш світла пісня на альбомі «Сенс», повна смутку та якоїсь темної готичної транквільності, яка починається на «Ніщо» та набуває кульмінації на закривашці Éclaire le chemin, в кінці кліпа на яку, Степан буквально «дезінтегрується» та перетворюється на скелет. А до цього, ми бачимо трек «Порно», в якому цей образ уособлює в собі все брудне, неприйнятне та збочене, що відбувається у людей як ззовні так і у середині. Знаходите відповідності?
Коли я остаточну провів в своїй голові ці паралелі, то порядком злякався, адже в образі нехай й сумного, проте не позбавленого «світлої надії» Степана, зʼявилися тріщини з яких почало віяти крижаним та фаталістичним духом Роберта Сміта. Звісно, музично альбом Степана може здаватися вельми далеким від творчості двох найкращих, проте найбільш важких альбомів The Cure. Хоча чи дійсно вони настільки далекі?
Використання синтів, що перестали уособлювати ностальгічні почуття та створення з їх допомогою приреченої haunted атмосфери, це одна з найвизначніших рис як «пісень невизначеності», так і розлогих пісень готичних майстрів. Але якщо у других ця приреченість була остаточно прийнятим явищем без жодних ознак пручання, то імунна система нашого сьогоднішнього героя ще шкварчить емоційними дронами, підіймає градус напруги та всіма силами сигналізує те, що тут відбувається боротьба, яка зрештою й є тою самою «невизначеністю».
І питання хто є переможцем, на цьому альбомі залишається відкритим. Чи буде це світлий катарсис «відродження», чи навпаки, ще глибше падіння в безодню? Сподіваюсь що на це питання нам відповість друга частина, проте навіть зараз, враховуючи неймовірну творчу сміливість гурту паліндром, я можу впевнено назвати цей альбом ДостобісаГарнаНоваМузика.
