Що тепер робити? Це найперше і найголовніше питання, яке ставлять собі люди, які пережили насильство у дитинстві. На жаль, терапія не всім доступна, і пошуки травма-інформованого терапевта, який не тільки обізнаний в темі кПТСР, а і має інструменти допомоги можуть зайняти певний час. Та навіть ті, хто має доступ до професійної допомоги, потребують інструментів і поза терапією. КПТСР — це довічна реабілітація, яка вимагає неабияких зусиль.
Сьогодні оглядаємо воркбук, який авторка поширює безплатно і заохочує його поширення. Я залишу посилання на воркбук наприкінці.
Робочий зошит, як наголошує авторка, є всього лише допоміжним інструментом, і не є швидким розв'язання проблеми — такого, на жаль, не існує.
На початку д-р Лепера пояснює, як КПТСР впливає на наше життя. Всі пояснення дані простою мовою, за допомогою онлайн-перекладача можна легко впоратись навіть без знання англійської. Після цього вона переходить до вправ на рефлексію, які допоможуть зрозуміти, що сталось в минулому, і чого ви прагнете в майбутньому. Для мене найзворушливішими були лист собі-дитині й собі майбутній. Я обов'язково проведу більше часу над цими рефлексіями, оскільки я помічаю, що застрягаю в рефлексуванні над одною і тою ж темою, і не переходжу до інших проблем, тому тут мені підказки у вправах стали у пригоді.
Наступний умовний розділ пропонує нам історії дітей, над якими ми можемо задуматись і відповісти, чи мають ці історії з нашими щось спільне. (Тут у мене є трохи сумнівів, через те що покрити всі можливі варіанти ситуацій неможливо. Мені, наприклад, нічого було туди написати, тому що міій досвід занадто специфічний).
Авторка допомагає дослідити наші механізми подолання, тобто те, як ми адаптувались. Це супер корисна вправа, де наведені питання можуть бути помічними, адже щоб помітити свої нездорові механізми адаптації, які з нами роками, потрібен високий рівень самоусвідомлення.
Не можу не відмітити розділ про культурну адаптацію — переїзди, зміни середовища є складними та травматичними для багатьох дітей.
Емоційний неглект/нехтування, про який багато пише П. Волкер у From Surviving to Thriving, теж описаний окремо, і навіть додається чекліст. Це важлива частина розмови про КПТСР, оскільки нехтування дуже часто не визнають як аб’юз, та і ті, хто його пережили, схильні недооцінювати серйозність цього досвіду.
Цитата з воркбуку, яка мені відгукнулась і нагадала цитату з інтерв’ю з Дженнет МакКерді, яка пережила жахливий аб’юз і стала успішною авторкою (“Я нарешті досягла цілісності”). Стаття про Дженнет є у мене на цьому акаунті. Ніколь Лепера каже: Ваша робота полягає не в тому, щоб "відремонтувати" себе; це повернути себе до цілісності через інтеграцію всіх частин себе.
Дійсно, ми не зламані, ми адаптовані до ворожого оточення. Уся наша "ірраціональна" поведінка мала сенс у тих умовах, проблема в тому, що вона заважає нам у дорослому житті.
Одним з найскладніших симптомів, якого дуже важко позбутись, є токсичний сором — почуття ненависті до себе, низька самоцінність. Авторка приділяє досить багато часу роботу з токсичним соромом, з відчуттям сорому в тілі. Також хочеться окремо їй подякувати за вправи по виходу зі стану “завмирання”, роботу з тригерами, емоційним регулюванням. Тут навіть є інструкція до проведення складних розмов, а також швидкий чекліст з визначення, чи ви у вашому вікні толерантності.
Також авторка говорить багато про посттравматичне зростання та повернення до своїх мрій, від яких ми змушені були відмовитись через травму, що мегаважливо — жити далі, знайти причини жити та не здаватись. Без цієї частини воркбук був би неповним, тому що як людина з кПТСР я часто стикаюсь з питанням ДЛЯ ЧОГО ЦЕ ВСЕ.
Висновок: воркбук чудово підійде для тих, хто тільки починає розбиратись в темі, але мені теж було цікаво виконати певні вправи. Ви можете робити потрібну вам вправу в будь-який момент, а не всі підряд.
Книга валідує ваші почуття і дає дуже прості й доступні інструменти самопідтримки. Тут всього 50 сторінок, і всі можливі ситуації та проблеми неможливо покрити в такому форматі, але як база для роботи над собою — ідеально.
Мене спершу насторожив “духовний” аспект і пошуки “духовного” я, оскільки я дуже травмована магічним мисленням моєї сім’ї, але авторка пояснює, що під духовним я вона має на увазі “справжнє” я людини, позбавлене вивчених механізмів подолання, які були нам потрібні для виживання, але вже не актуальні, і духовні практики, які вона пропонує — це побути з собою наодинці, щоб відновити зв’язок із собою та реальністю.
Загалом, зошит суперкорисний і я пропоную всім з ним хоча б ознайомитись і пошукати там те, що підійде саме вам. Чи є гарантія, що всі вправи будуть однаково корисні та ефективні для кожного? Звісно, ні, але ви можете принаймні спробувати.
https://holisticpsych.s3.us-west-1.amazonaws.com/assets/C-PTSD+Workbook.pdf
