Основна інформація про персонажів

👉 Авторка 👈

Сільвестер — його повне ім'я, та оточуючі називають його Сільвером, хоч і це уже інше ім'я, (а Кенді звала Сільвом або Сільві). Йому в цілому “Сільвестер” подобалося менше, тому що асоціюється трохи з чимось аристократичним, і, хоч це і красиво, в 14-15 особливо його змушували комплексувати через це, тому просив знайомих називати себе Сільвером, без частини “сте”, і так Сільвером і залишився.

Він серйозний, частенько задумливий, любить пороздумувати на різні теми, які його цікавлять. З виду холодний, загадковий, та якщо дізнатися його краще — можна зрозуміти, що він хороший, врівноважений, добрий, стриманий хлопець. У тривожних ситуаціях старається зберегти спокій і знайти якийсь вихід. І ще він за рівні права жінок і чоловіків. Живе у Кенді — своєї дівчини. Він може підлаштовуватися під неї, і йому це не так важко; колись взагалі при кожній можливості прагнув або підлаштовуватися, або робити щось для неї, бо відчував, що має віддячити їй за її доброту. Любить детективи-розслідування, капучино, чорний стиль у одязі, рок стиль, (схожий у цьому з Коулет, своєю подругою), у музиці — жанр рок, вподобав творчість Кузьми Скрябіна. До речі, Сільвер і сам пише вірші, іноді — твори, виплескує туди емоції. Чорний стиль йому полюбився давно: зі школи. Спочатку тому що носити його практично, а пізніше це стало своєрідним способом самовираження, і він обирав чорний одяг частіше. Це придавало йому ще більше загадковості. Звісно не обходилося без жартів “у тебе шо, траур?”, але він старався не звертати уваги.

Сільвер працював з Кенді у магазині до деяких пір: працівником складу (перша взагалі його робота, за яку він також був вдячний). Але одного разу його подруга Коулет підігнала йому кращу роботу — редактор. Він освіту має (філолог), орфографію та мовні норми знає добре, і підходить для цієї роботи. Тому покинув "Солодкий куточок".

Шрами Сільвер “заробив” у дитинстві. Той що на стегні — від глибокого порізу, а шрами на колінах добре нагадують йому про пофігізм матері. Коли він одного разу впав та поранив коліна — вона не хвилювалася, а навпаки, злилася, що з ним таке сталось. Відповідно він відчував провину. І загалом замкненим і невпевненим у собі ставав з 13 років через матір. Вона немов стала забувати про нього, і з віком він зрозумів, що не так уже й важливий їй. Факт: Сільверу потрібно було вчитися готувати собі самому, коли виповнилося 15, без чиєїсь допомоги. Так, це дорослішання, але було це після фрази мами по типу “та ти задовбав, уже дорослий, чому Я буду про це піклуватися?”... Він обпікав руки, різався, вчився на своїх помилках, але врешті решт готувати виходило. Вітчим за це хвалив його.

Дитинство

Сільвестер не був бажаною дитиною у Олі — його матері. Вона спочатку виховувала його сама, чоловік від неї пішов і не з’являвся. Але вона знайшла собі іншого, коли сину було 7. Вона поралася з забезпеченням дитини, перед всіма робила вигляд наче вона їй важлива, хоча взагалі, вона ніколи не планувала її мати. І все життя проклинає і себе, і батька сина, і схоже сина, і день зачаття. Мати з неї нікудишня, це вона знала. А її мама хотіла онуків. Тож виховання було на бабусі хлопця, поки була жива… потім догляд був на няньці. Не так часто сама Ольга знаходила час на сина. І все ж, гуляла з ним іноді й таке інше. Пішов у школу — підвозила на машині. Як підріс до 8-ми років — ходила з ним у музеї, уже трохи більше часу виділяла, щоб з ним час проводити. Сільвестер трохи любив музеї, екскурсії, виставки, таке інше, тому нудно йому не було. Ще він до речі дуже любив зоопарки і океанаріуми.

Коли з'явився в Ольги новий чоловік (Роберт) — він знав, що у неї дитина. І не відносився до того негативно. Коли вони з’їхались — Сільверу було 10. Він нормально віднісся до цього, бо мама сказала вважати Роберта за папу. Про справжнього він і не думав, не цікавився де він. В цілому, Сільвер завжди слухав матір, мав до неї довіру. Іноді вона була строга з ним. І взагалі-то не давала належної любові, але в той же час у неї з сином були нормальні стосунки.

Сільвестер більше інтроверт, тому взагалі спілкувався не багато з ким, най-найкращих друзів не мав. Тусувався, спілкувався з декількома однокласниками. Але на самоті побути йому завжди теж було непогано. Далі там життя складалось так, що він ставав тільки невпевненішим у собі: з 14-ти років. Мати почала пити, вигорала на роботі, коротше купа втоми і проблем з часом на неї наваливались, і поведінка її бувала уже неадекватною, і виходило… не дуже добре. Сільвер вислуховував якісь претензії у свій бік, (причому не завжди справді був винен), і брав це на свій рахунок. А мати тоді на нього весь негатив зливала, бо це він був у неї винен також у її проблемах, (хоч він якраз не винен, що просто потребував батьківської уваги). Ось так… ну і коли він зрозумів, що матері насправді не такий уже і важливий, він забив собі голову, що він якийсь не такий, і уникати суспільства став, ну, на це ще вплинуло, що ще деякі школярі казали на нього щось дивне. Жартували над ім’ям, асоціюючи його з аристократичним. Звідти й комплекси. І щодо зовнішності та зросту (він був одним з низьких серед хлопців) з'явилися комплекси. Щодо смаків, слів, дій... Він почав боятися, що його можуть осудити за будь-що, і він нічого з цим не зможе зробити. Став соціофобом і замкнувся в собі, адже підтримки не було. Тільки відчим міг зрозуміти, але після спроби розповісти Сільв гадав, що його проблеми навряд чи уже зацікавлять хоч когось, (батько не зреагував, був зайнятий чимось). Він плакав, поки ніхто не бачив; почав палити за школою, коли познайомився з Коулет (це вона на це рішення вплинула). Гадав так буде краще. Ні. Нічого хорошого… але він так не думав і продовжував. Це йому 15 років було. З Коулет він знаходив щось спільне, і почав їй довіряти з того моменту як вона трохи відкрилася йому. Але більше нікому не довіряв. Спілкування з іншими уникав: боявся що засміють. Доходило до того що у нього підвищувалася тривожність при розмовах. Він розмовляв невпевнено: іноді тихо, ще заїкався. Було немало тривожності, стресу… було б так і далі, якби не сонечко Кенді. Вона протягнула свою руку допомоги. Одна розуміла та підтримувала його. Хоч у Сільвера вічно закрадалися думки чи надовго він цікавить дівчину, він їй одній з часом міг довіряти. Ну, окрім Коулет. Але і те, боявся що з Коулет дружба може припинитися колись. Але ні, дружать вони по цей день. І з Кенді разом досі.

…

Ймовірно у Сільвера (я не фахівець, тому точно не скажу!), була затяжна депресія. Протягом багатьох років він старався багато чого поганого з того що було пов'язане з матір’ю як-небудь забути, але ж спогади нікуди не ділись. На ньому її відношення ж так відображалося, що він довго відчував, наче з ним щось не так, він непотрібен суспільству, і він вдавався до самоаналізу, страждав від усього, доки не звернувся до психотерапевта. А Кенді завжди хотіла підтримати його. Дуже емпатійна дівчина. Зараз вона — це найцінніше взагалі у його житті. Вона допомогла йому у школі менше комплексувати, хвилюватися, справді зробила його життя спокійнішим. Він її дуже кохає. Його мова кохання — увага, дотики, слова. Ну і головне — турбота. А мова кохання Кенді — суперувага та супертурбота, звісно.

Кенді завжди була досить енергійною, балакучою, творчою, веселою, дружньою дівчинкою. Батьки піклувалися про неї, давали їй найкраще і дитинство її було чудовим. Вона надзвичайно добра, кмітлива, мила та щира; чутлива до стресових ситуацій і боїться замкнутих просторів. До певного моменту не виявляла серйозності та дорослості, і була схильною до занурення у спогади дитинства, уникнення всякої відповідальності (була незрілою, як їй казали), не дивлячись на вік. Одного разу батьки лишили її жити в квартирі саму, а самі уїхали жити закордон через роботу. Тоді Кенді в один момент потрібно було подорослішати та посерйознішати... Це був стрес для неї. А зараз у неї є хлопець, робота, вона має немало справ, і стала відноситься до всього відповідально. Кенді багато сумувала з тих пір як батьки поїхали і часом почувалася одинокою. Саме це її тоді наштовхувало на думку, що можна взяти Сільвера жити до себе, хоч він і хвилювався, коли дізнався про це.🤭Взагалі, Кенді гіперромантична, мрійлива, з партнером тактильна, жити не може без обіймів і уваги, щаслива. Ще вона грейсексуалка. Любить песиків, плюшеві іграшки, солодощі, і працює у цукерковому магазині діда. Відколи він пішов на пенсію — стала новим директором "Солодкого куточку" і продавцем одночасно (має відповідні знання), у неї з'явилося більше клопотів.

Кенді завжди старалася для Сільвера, як він для неї, якщо навіть не зовсім тямила як те чи інше робиться. Ще вона вирішила поступово покращувати свої навички в готуванні їжі, коли стали жити разом (до того вона уміла не так багато і їй не надто хотілося уміти більшого. Да і не сильно вдавалося, коли вчилася, бо була неуважною, і коли щось ішло не так — щось особо більше за це не бралася). А взагалі, у них у парі готують або обидва одночасно, або тільки Сільвер (сам взяв це на себе). Так як Кенді подобається, Сільвер іноді називає її “сонце”, “зірочка”, або ж, її улюблене, “веселочка”. З її гіперромантичністю вона буде радісною буквально лиш від одного такого… прізвиська.

Коротко про знайомство. Події відбувалися у 8-А класі✨

Кенді у шкільні роки була дуже привітна, надто енергійна, балакуча та відкрита. Більш за все ладила зі старостою, до речі, тому що він її друг дитинства. Та не наважувалася поговорити з новеньким у класі, — Сільвестером: він здавався надто серйозним і похмурим, ні з ким майже не взаємодіяв. Та одного разу Кенді побачила його з хорошого боку, і після того приліпилася до нього… Хоч було видно, що він невпевнений і боїться взаємодіяти з оточуючими (уникає цього), її це не зупиняло, а навпаки, здається, приваблювало, тому що хотіла якось розвіяти переживання хлопця. А він хотів її уникнути, та не міг взяти і кудись подалі від неї дітися. Він міг би нагрубити, типу за порушення його зони комфорту, та його б мучила совість, (все таки ж він мав її, на відміну від Коулет, яка могла б собі таке дозволити), тому він підпустив Кенді до себе. Взагалі, це дало йому задовольнити гостру потребу в увазі. Кенді й далі продовжувала розмовляти з ним, час від часу підсідала до нього за парту… Так і зближалися. Завдяки цим розмовам Сільверу було спокійніше. Він з часом хвилювався при спілкуванні з нею все менше, а довіряв все більше, хоч не дуже вважав себе хорошим другом і таке інше… свої таракани в голові.

Кенді, коли він відкрився, ще у ті часи закохалася, але не могла у цьому зізнатися, бо чомусь боялася. Ще у неї був варіант що Сільв звикне до неї на сто відсотків, і буде почуватися впевненіше, тоді, можливо, сам закохається і зізнається… з цього, на думку дівчини, була б ну дуже мила історія, і хотіла, щоб так і було. Ну, вона мріяла, тягнула з зізнанням і дійсно надіялася що він її теж покохає. І все ж одного дня, коли запросила вперше до себе в гості, зізналася. Сільвер був у шоці. Він ще до того боявся закохатися, своєї безпорадності, оскільки нічого не знає про стосунки і сумнівався, чи впорався б, бо “вона варта кращого, чому я?” Але в інший день, як Кенді знов сказала що любить його, проговорив що “я теж…” а пізніше він у сльози. І вони поговорили про це все, і з тих пір стали зустрічатися.
Вони зустрічалися, а одного дня Кенді взяла і наполегливо запропонувала Сільверу переїхати до неї. Він погодився, тоді перевіз усі свої речі до неї.

Одного разу, на прогулянці, Сільвера зачепила розмова про його батьків, і його затяжна депресія в черговий раз нагадала про себе. Кенді, як завжди, підтримувала його, і вирішила заговорите про психотерапевта, бо розуміла, що її підтримки тут буде недостатньо. З тих пір Сільвер відвідував психотерапевта, а згодом і психіатра, щоб той назначив медикаментозне лікування. І все у житті поступово почало налагоджуватися.