Автор рецензії — unortheta | ⭐️⭐️⭐️⭐️½ |
|---|---|
Жанр: прогресивний рок | Дата релізу: 21.11.2025 |
Рекомендовані треки: "В їхніх очах — Королівство забутих китів" "Подорож у невідоме — за траекторією" "Небесні Кити — Королівство загублених китів" |
Небесні кити, Gojira та ностальгія за DVD: Огляд альбому «Королівство забутих китів»
Перебираю давно не відвідувані полиці зі своїми дитячими книжками, щоб згадати, що ж мені нагадує оформлення та загалом атмосфера альбому. Щось змусило повернутися та перевірити, чи все на місці й чи справді цей альбом — не якась забута казка з дитинства, а, можливо, навіть і мультфільм, що десь лежить на DVD дисках. Саме такі відчуття виникають після прослуховування нової роботи Perevod, представленої у двох варіантах: англійському «The Kingdom of Forgotten Whales» та зрозумілому нам українському «Королівство забутих китів».
Доволі складно на початку визначити напевно, до якого формату «Королівство забутих китів» усе ж таки ближче: аудіокнига це чи музичний реліз, який запросто може виявитися повноцінним саундтреком до мультфільму типу «Таємниці третьої планети». Адже, по суті, перед нами синтез мистецтв: оповіді та кінематографічного музичного супроводу.
Казка доволі мила, починається, як і всі казки, зі знайомства з головними героями та місцем дії й буквально одразу ж починає свій стрімкий сюжетний рух при слові «РАКЕТА». Чесно кажучи, не відразу зрозумів, що ракета тут — космічна, тобто транспорт, а не те, на що у кожного громадянина спрацьовує тривожний тригер. Реальність сильно тримала й не відпускала в подорож альбомом разом із дітьми-китами, яким невідоме інше, смертельне значення слова, що відбиває жорстоку сторону сьогодення. Чи подорож це з океану до неба казкою, чи з реальності в парадигму власного дитинства?
Важко уявити будь-яке інше аранжування для такої динамічної та фантастичної історії, окрім як прог-рок. Його гнучкість у питанні музичної форми прекрасно справляється з усіма змінами, передбаченими сюжетом. Завдяки формі все тримається настільки міцно, що альбом, наповнений постійними гармонічними й метричними переливами та зміною текстур, здається єдиним треком!
Аркадні мелодії й соло захоплюють дух та уяву. Допитливий мажор час від часу модулює в ностальгійні або мрійливі мінорні гами, а іноді — в щось химерне. Все насичено і швидко розвивається, а притаманна жанру стильова еклектика та кількість прийомів — від неочікуваних вкраплень чи то азійської пентатоніки й дерев'яних ксилофонів, чи етномелодій на флейті деінде до суто вестерн-блюзових гам і справжнього джазу у «Місті на хмарах» — лише підкреслюють розширену географію самої казки, майже до нью-ейджу.
Оркестровий розмах та амбіційність нагадують молодого Майка Олдфілда або ж український симфо-прог Karfagen масштабів Spektra. Технічна частина — палімпсест «Метрополісу» Dream Theater та «Чорно водного парку» Opeth зі Стівеном Вілсоном. Синтезатор струнних, наче з 80-х, додає сюди трохи «ретро», що цікаво співіснує із сучасним продом та інколи навіть модним построковим меланхолійним настроєм. Разом вони занурюють слухача, немов у скафандрі, на глибину ембієнтного гулу із сумішшю звуків, схожих на спів китів, у композиції «Вибір» — символічній згадці про дім, сигнали і зв'язок між близькими. Тут варто згадати, що Perevod — це майже сімейний проєкт: цілих три Perevodchyk'а (але з різними іменами) згадано в credits до релізу, і вже не дивно, звідки така тепла родинна атмосфера.
А щодо китів — дивина в першій частині «В їхніх очах»: риф з октавером у дусі «Stranded» гурту Gojira. Хто зна, можливо, наші Небесні Кити — родичі тим, що з From Mars to Sirius?
Окрім того, що історія сама по собі цікава та, іронічно як для сімейного проєкту, торкається теми поколінь, «Королівство...» — це і клопітка музична робота, що, за словами автора, розтягнулася майже на 10 років! Масштабність проєкту вражає, але чи виправдовує вона себе у світлі останніх досліджень українського слухача, котрий надає перевагу «продукту» і коротким синглам?..
Виглядає ризиковано, проте це питання саме до слухача. Краса в очах того, хто дивиться, і, відповідно, той, кому подобається подорожувати власною уявою чи спогадами дитинства, хто знаходить щось або себе в таких мандрівках — оцінить гідно. Робота варта того, щоб до неї повернутися, і навіть не раз. Це цілком собі претензія на один з найкращих прог-альбомів року. Або ж, як мінімум, музика, що покликана розвивати смак і емоційне чуття ще змалечку та розвіює уявлення про прог як про музику виключно для кола академічних еліт.
