Перформанс - це загадковий елемент сучасного мистецтва, окремий світ.
Хоч і існує він суто формально починаючи з другої половини XX ст., насправді хотілося б відзначити його важливість та поділитися альтернативною версією його походження.
Нагадує перформанс стародавні елевсинські та дельфійські містерії.
Здавалося б, сучасний перформанс - явище секулярне, і він може хіба що деконструювати релігію та віру, але...
Час спливає, і від сіяння зерен самотності (соло-перформанси Марти МакДоналд та Кетрін Кроніс) перформанс також стає передтечею нових колективних цінностей у театрі (такими є типові для України арт-флешмоби, створені численними андеграундними групами).
"Багато реквізиту - мало змісту", "мало реквізиту-багато змісту", "від спонтанності до педантизму", "від гармонії до хаосу" - загалом саме між такими крайнощами балансує перформанс наразі.
Чим тоді є популяризація "дикості" як альтернативи "прогресу" в діалектиці сучасного перформансу?
Це є, на думку багатьох експертів, утвердження ідеї "інакшості" не через шок, а через постійну комеморативну практику, тобто розкриття "сяйва" кожної етнічної групи без виключення їх зі світової спільноти.
Перформанс є мистецтвом ілюзій, містифікацій та ексцентрики, але він також є і "знеболювальним", що його має прийняти суспільство.
Доведено, що в країнах, де живе та вільно розвивається перформанс, і саме по собі мистецтво, і строкатий етносоціальний коктейль великих міст набувають нових значень та суттєво трансформуються. Демократичний процес можна зберегти, не тільки діючи як окремі, автономні законослухняні індивіди й спільноти, а й як провидці, бо створення нової етики важко уявити без її вдалого висвітлення.
Перформанс, як "молодший брат" стародавніх грецьких та близькосхідних оракулів, вказує на мотори та гальма суспільства, допомагаючи не впасти ані культурному, ані економічному, ані ідеологічному потенціалу країни, з якої він походить.
© Марина Чиянова, 2023
Публікація містить рекламні матеріали.
