Артур прокинувся пізно. Після нічних походів і гри у в'ючну коняку треба було виспатися. Артур поснідав, перебрав запаси. Треба було докупити їжі. У торговця були у продажу армійські сухпайки, та ще й посилені. Артур на останні купони взяв два, і то пощастило, що торговець махнув рукою на те, що йому не вистачило чотирьохсот купонів. Їжею Артур був забезпечений щонайменше на чотири доби, а то й більше. Розірвавши пайок, який був розділений на три прийоми їжі, Артур поклав сніданок у рюкзак, а решту замкнув у скрині.
Подав голос КПК. Повідомлення від замовника. У повідомленні був прикріплений відеофайл. Артур відкрив його насамперед. На відео був батько, який досить жваво розповідав йому, Артуру, що він вдома, що все добре. Кидалося в очі, що батько трохи змарнів, але те, що Артур побачив його вдома, додало йому впевненості, що це все недарма.
Прийшло нове повідомлення:
— Подивився?
— Так, — відписав Артур.
— Перше завдання — довести еколога до блокпоста «Долгу» перед дорогою на Росток. Еколог разом із супроводом чекатимуть на КПП між Кордоном і Смітником. Еколог і вантаж мають бути цілими. Після того, як еколог буде на блокпості «Долгу», там поповниш запас боєприпасів. Еколог буде на КПП за дві години. Ціна виконання — десять тисяч купонів у рахунок боргу. Кінець зв'язку.
Ось і почалося. На перший погляд нічого надскладного не було, але відповідальність за чиєсь життя трохи напружувала. Артур швидко зібрався. До запасу їжі додав ще один прийом, набрав чистої води. Дві аптечки, два бинти, антирад. «Сайга» з двома запасними магазинами. «Форт» плюс два магазини. Ніж у рукаві. Ніж на поясі. Нічого зайвого. Можна було висуватися.
Треба сказати, що в єдиній сталкерській мережі сталкер Арт вже значився як досвідчений, з хорошою репутацією. Це грало на руку, і він міг вже чомусь навчити якогось новачка з Кордону. Дорога була спокійною. Дорогою Арт зайшов до Біса на стоянку. Сталкер у будці відразу пропустив його. Біс стояв біля гелікоптера і жував галети.
— Здоров, Біс.
— Привіт, Арт. Ти у справі чи як?
— Йду на КПП Кордону. Можу щось віднести, якщо треба. До двадцяти кілограмів, не більше.
— О, ти дуже вчасно. Треба трохи ліків закинути. П'ять кіло, але медсумка об'ємна, зараза. Прив'яжемо до лямок. Скільки візьмеш за послугу?
— Купонів не візьму. Пару пачок шроту й жекану і патронів 9х19. Якщо є, звичайно.
Біс махнув рукою. Підбіг сталкер зростом у півтора метра. Біс передав йому, що треба принести, і ліліпут одразу зник. За хвилину з'явився із сумкою і патронами.
— Тримай, Арт. Шроту пачка, жекану дві. 9х19 зараз нема, але я запам'ятаю, що я тобі винен.
— Та перестань. Все норм. Колись і ти мені допоможеш.
Біс із ліліпутом спритно присобачили медсумку до наплічника Арта. Треба було йти. Артур попрощався і пішов до КПП. Дорогою помітив двох плотей, але вони втекли. Артур не став стріляти — не хотів піднімати шум. Артур прийшов на КПП трохи із запізненням. На вході стояв Корч.
— Здоров, Арт. Радий тебе бачити.
— Здоров, Корч. Віриш — взаємно.
Дві сильні руки стукнулися кулаками.
— Хто тут старший зараз? — спитав Артур.
— Фанат. В кабінеті.
— А гості мене чекають?
— Так, то ти по них. Чекають.
Артур пішов до Фаната. У найбільшому приміщенні побачив еколога в яскраво-помаранчевому скафандрі і ще двох персонажів у якихось незнайомих йому комбінезонах. Артур підійшов до Фаната, привітався. Фанат явно радий був його бачити.
— От тепер видно. Досвідчений, з репутацією, нова волина. Все добре, Арт?
— Нормально. Зараз заберу еколога з групою та йтиму. До вечора години чотири, а до блокпоста на Росток йти неблизько.
Артур віддав сумку з медициною, потиснув руку і вийшов із кабінету. Підійшов до групи. Еколог підвівся одразу. Два його супутники були явно невдоволені. Рослі хлопці з автоматами. Біля них лежали два здоровенних наплічники.
— Скільки тебе можна чекати? Тобі що було сказано? — гундосив один з них. — Зараз береш один рюкзак та йдемо. А ми понесемо інший.
Артуру не сподобались ці пасажири. Він відповів:
— Ви хто такі, клоуни?
— Та я тебе зараз...
Один з них хотів вдарити Артура в обличчя, але рука потрапила в жорсткий блок, кисть вивернулася назовні, і мужик повалився набік. Другий не встиг встати, як дістав важкою долонею у вухо, аж в голові задзвеніло. Артур кулаком у корпус всадив другого на сраку і запитав:
— Я ще раз питаю: ви хто такі, клоуни?
Втрутився еколог:
— Це моя охорона.
Артур похитав головою. Потім сказав:
— З такою охороною ти тут довго не проживеш. Ти чого як папуга? Тебе ж видно за сто кілометрів.
— Так це спеціально розроблено, щоб з гелікоптера було видно на випадок евакуації.
— Ну, з тобою ясно. Йдеш за мною слід у слід. Ані кроку вбік. Це Зона. Здохнеш і не зрозумієш як. Ви двоє, — звернувся Артур до охорони, — йдете так само за ним. Вантаж несете ви. У мене мають бути вільні руки. І ще одне. Живим обов'язково треба доставити еколога. За вас, дебілів, мови не було. Все, встали.
Охорона мовчки взяла рюкзаки. Артур повів групу. Фанат дивився їм услід. Недавно цей хлопець не знав, що це таке плоть, а сьогодні веде групу. За кілька хвилин вони зникли за поворотом.
Група дійшла до стоянки техніки. До місця призначення залишалося близько чотирьох кілометрів. Година в нормальних умовах — у Зоні на цю відстань можна було витратити цілий день. Артур звірився з картою і прикинув маршрут. Він вирішив пройти між величезними купами сміття. Артур рушив вперед. Між купами виявилася стежина. Артур повільно повів групу по ній. Вони вийшли на простір. Відчуття здавленості зникло. Різко запищав детектор. Прямо перед ними був «гравіконцентрат». Артур зупинився.
— Що таке? — спитав еколог.
— Аномалія попереду. Зараз обійдемо.
Артур звично болтом намацав край аномалії. Повернувся до групи і попередив:
— Заховайте все, що може стирчати. Лямки рюкзаків, шнурки — все. Втягне в аномалію — шансів вижити не буде. Йдіть чітко за мною.
Артуру вдалося провести їх повз. Група рушила далі. Раптом задній охоронець дав чергу з автомата. Артур різко спинився:
— Якого чорта?
— Там була собака якась. Я по ній. Але не влучив, вона втекла.
— Я бачив. Вона тебе чіпала? Пес сліпий і сам. На групу не поліз би. Зараз вся зграя прибіжить. Дебіла шматок. Молися, щоб патронів вистачило. А ти, папуга, — звернувся Артур до еколога, — як прибіжать собаки, стій за мною. Зброя є?
— Пістолет. Але я стріляю погано.
— То не витягай його. Ще когось із цих ідіотів підстрелиш.
Дійсно, за пару хвилин долинув гавкіт, і до них стрімко наближалася велика зграя собак. Артур вичікував. Охоронці вже поливали чергами по псах, які розбіглися в різні боки, але все одно наближалися до них. Артур точним пострілом шротом вклав двох псів. Потім ще одного. Результат був однобокий. Артур зробив ще два постріли, і залишилося два пси, які швидко почали тікати. Артур застрелив п'ять псів, охоронці — три на двох. При цьому вистріляли майже по магазину.
— Хто вас у Зону направив, — пробурмотів про себе Артур. А вголос сказав: — Все, вперед.
Попереду показався блокпост. Артур налічив дев'ять бійців у чорно-червоних комбезах, з автоматами. На одному був екзоскелет із гідравлічними шлангами і сервоприводами. В руках — ПКМ. Артур підійшов до них.
— Привіт, мужики. Привів еколога з охороною до вас. Ви в курсі чи як?
Боєць вказав на кремезного мужика, який стояв біля вагончика.
— Йди з ним розмовляй. Зброю за спину. Піднімеш — пристрелимо.
Артур перевісив карабін за спину і підійшов до вагончика. Чоловік подивився на нього і сказав:
— Я Прапор. Це блокпост угруповання «Долг». Що там у тебе?
— Еколог і два віслюки з ним. Типу охорона. Щось знаєш про це?
— Так, про еколога в курсі. Звідси його поведе далі інша група.
— А куди?
— Без поняття. Та й нафіга воно мені? — потиснув плечима Прапор.
— І то правда. Добре, забирайте їх. Бо в мене зараз нерви здадуть, я пристрелю одного з них.
Прапор крикнув:
— Ігнатенко! До мене!
Прибіг боєць.
— Забрати у групи зброю. Далі їх поведуть наші бійці, вона їм непотрібна.
Прапор повернувся до Артура:
— Тобі треба щось з БК?
— Трохи шроту. Якби не один з цих баранів, дійшли б тихо.
— Та чули ми. Пси?
— Пси.
— Ясно. Зараз. Ігнатенко! — крикнув Прапор. — Видай сталкеру дві пачки шроту, аптечку й бинт.
Боєць зник.
— Ти голодний? — спитав Прапор.
— Є таке. А спальне місце знайдете?
— Ні, звиняй. Це блокпост, а не готель.
— Ясно. Тоді від вечері відмовлюся. Треба в ангар повернутися до ночі.
Артур попрощався з Прапором, підійшов до еколога.
— Удачі тобі. І зміни охорону.
— Дякую за допомогу. Може, ще зустрінемося.
— Хто знає.
Артур пішов у бік ангара. Темрява швидко спускалася на землю. Він прийшов у Депо якраз тоді, коли група дігерів йшла на Барахолку. Вів їх Сивий. Артуру йти було ні з чим, тому він зайшов до свого місця. Витяг із рюкзака реторт-пакет із пшоняною кашею з куркою і з апетитом вмаламурив.
Подав голос КПК. Замовник:
— Група рушила далі. Твоє завдання виконане. Наступне буде орієнтовно за два-три дні. Відбій.
Артур сховав КПК і влігся. Треба було спати. А еколога і його пришелепкувату охорону вів сквад «Долгу» на Дику територію заводу Росток, де його мали передати іншій групі...
